Голубече — Вікіпедія

село Голубече
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Тульчинський район
Громада Крижопільська селищна громада
Код КАТОТТГ UA05100070020063859
Основні дані
Населення 1429 жителів (2001 рік)
Площа 2,765 км²
Густота населення 516,82 осіб/км²
Поштовий індекс 24606
Телефонний код +380 4340
Географічні дані
Географічні координати 48°22′21″ пн. ш. 28°50′44″ сх. д. / 48.37250° пн. ш. 28.84556° сх. д. / 48.37250; 28.84556Координати: 48°22′21″ пн. ш. 28°50′44″ сх. д. / 48.37250° пн. ш. 28.84556° сх. д. / 48.37250; 28.84556
Середня висота
над рівнем моря 		245 м
Найближча залізнична станція Крижопіль
Місцева влада
Адреса ради 24600, Вінницька область,
Тульчинський район,
селище Крижопіль,
вулиця Героїв України, 59
Староста Каїта Валентина Миколаївна
Карта
Голубече. Карта розташування: Україна
Голубече
Голубече
Голубече. Карта розташування: Вінницька область
Голубече
Голубече
Мапа
Мапа

Голубе́че — село в Україні, у Крижопільській селищній громаді Тульчинського району Вінницької області. До 2020 року Голубече входило до складу Крижопільського району Вінницької області. За переписом 2001 року, населення села становило 1429 жителів.

За часів Речі Посполитої село Голубече входило до Вінницького повіту Брацлавського воєводства та належало спочатку Святополк-Четвертинським і згодом Пулаським. Після другого поділу Речі Посполитої та анексії Поділля і Брацлавщини Російською імперією, Голубече впродовж 19 століття входило до Ольгопільського повіту Подільської губернії. В Українській РСР село входило до Крижопільського району в складі Тульчинської округи та Вінницької області. Під час Другої світової війни село було включено до румунської зони окупації з тимчасовою румунською цивільною управою — губернаторства Трансністрія.

Географія

[ред. | ред. код]

За історико-статистичним описом 1872 року, село Голубече розташовувалося поблизу лінії Києво-Одеської залізниці; на полях села був влаштований вокзал Крижопіль. Село знаходилося в низовині, на значному схилі, посеред відкритої та пологої місцевості, оточеної лісом з усіх боків. Село займало довгу долину, що простягалася з півночі на південь і мала схили з обох боків. Через долину протікав струмок, який перетинався у двох місцях поперечними струмками, що текли зі сходу на захід. Ці струмки, з'єднуючись із головним струмком, утворювали чотири невеликі ставки, затримувані греблями[1][2]. На північно-східному боці села над ставком піднімалася значна височина, прорізана глибоким яром, у якому протікав струмок, що, ймовірно, започаткував цей яр своєю течією[3].

Назва

[ред. | ред. код]

За однією з версій, ще до заснування села, відкрита похила місцевість, що виділялася серед навколишньої лісової місцевості, називалася «голим убочем», тобто відкритим схилом (від слова убіч — схил гори, горба). Із часом ці два слова злилися в народному вжитку й утворили назву села Голубече[4]. Інша версія пов'язує назву з легендою про одного з перших поселенців села, який розводив голубів[5].

На карті Брацлавського воєводства, створеній Гійомом Левассером де Бопланом у середині 17 століття, на місці сучасного села Голубече позначено оселю Holowbecz[6] (також зустрічається варіант Holowbocz[7][8]). На карті Антоніо Затти 1781 року позначене як Holowbacz. В історичних джерелах та літературі на позначення села також використовувалися такі форми назви, як Гулубече[9], Голубяче[10][7] (рос. Голубечье[11], Голубиче[12]), пол. Hołubecze[13], рум. Golubece[14].

Адміністративна належність

[ред. | ред. код]
  • В Українській СРР Голубече увійшло до Крижопільського району, створеного в 1923 році зі встановленням нового адміністративно-територіального поділу Поділля. Крижопільський район з 1923 до 1930 року входив до Тульчинської округи, у червні 1930 року був приєднаний до Вінницької округи, у вересні того ж року переведений у пряме підпорядкування Української СРР та з 1932 року включений до складу новоствореної Вінницької області[17].
  • Під час румунської окупації (1941—1944) Голубече у складі Крижопільського району (Raionul Crijopol) було віднесено до Жугастрівського повіту (Județul Jugastru) губернаторства Трансністрія[14], що знаходилося під тимчасовою румунською цивільною управою. У подальший період Голубече залишалося в складі Крижопільського району Вінницької області як центр Голубецької сільської ради[18].

Історія

[ред. | ред. код]

Стародавні пам'ятки

[ред. | ред. код]

На території села Голубече виявлено два поселення черняхівської культури 3-4 століть нашої ери. Відкриті у 2003 році археологом М. В. Потупчиком, ці поселення включені до переліку пам'яток археології місцевого значення Вінницької області[21].

За описом 1872 року, в околицях села Голубече були відомі такі стародавні пам'ятки:

  • Посіче (Посѣче) — урочище, відоме станом на кінець 18 століття, розташоване на відстані двох верст від села з північно-західного боку. Із часом урочище покрилося лісом, станом на 1872 рік тут починався церковний ліс, що переходив у поміщицький[22].
  • Козацька криниця — колодязь, розташований у долині на межі з лісом, де знаходилося давнє урочище Посіче, на дорозі, що вела до містечка М'ястківка (нині село Городківка)[23].
  • Вал (без назви) — великий вал, що проходив у лісі на відстані півтори версти від урочища Посіче та самого села. За своїм влаштуванням він не відрізнявся від типових земляних кріпосних валів. Станом на 1872 рік, він був покритий старим дубовим лісом. Збережена частина валу утворювала правильну дугу, виходячи з однієї долини та спускаючись в іншу. За народними переказами, у часи татарських нашесть цей вал був значно вищим, але згодом обвалився. У ньому, за переказами, були внутрішні ходи, де мешканці ховалися від татарських набігів; цими ходами також доставлялася їжа для схованих втікачів[24].
  • Могили (без назви) — високі могили епохи Хмельниччини, численні на околицях села Голубече в напрямку до Дністра[25].
  • Куницький шляшок (тракт) — дорога, що проходила на відстані півтори версти на схід від села Голубече, поблизу залізничної лінії. Назва походить від села Куниче, що знаходилося за 15 верст від села Голубече та було одним із центральних пунктів цієї місцевості на початку її заселення. Дорога з'єднувала Куниче з дністровським кордоном. Станом на 1872 рік, старий шлях до Куничого вже не використовувався; у напрямку до північного сходу він перетинався великим трактом «Шпаковим», лінією залізниці й повністю зникав, переходячи в поля, ліси та села, де вже не залишалося слідів цього шляху[26].
  • Шпаків шлях (Одеський тракт) — великий тракт, що замінив Куницький шлях після втрати ним значення. Цей тракт проходив на східній і північно-східній межі полів села Голубече, відділяючи їх від земель інших сіл. Назва походить від козака Шпака, який, за переказами, першим пройшов цим шляхом разом зі своїм загоном або навіть проклав цей шлях. В описі 1872 року відзначалось, що дорога була прокладена з рідкісним знанням місцевості, обминаючи важкопрохідні місця, і з часом стала головним торговим шляхом до Одеси. Шлях був заповнений постоялими дворами, де відпочивали чумаки та подорожні, що їхали з Києва через Поділля до Одеси. Торгове значення дороги зникло з прокладенням залізниці в тому ж напрямку до Одеси[27].

Історичний контекст

[ред. | ред. код]

Хмельниччина

[ред. | ред. код]

Місцевість, яку тепер займає село Голубече, разом із навколишніми землями входила до складу Брацлавського воєводства[28]. У середині 17 століття ця місцевість стала театром воєнних подій, зокрема в період Хмельниччини[29]. У 1648 році козацькі загони під проводом Ганжі та Кривоноса пройшли з північно-східної сторони теперішнього села Голубече та розорили польські укріплення в Тульчині, Немирові, Верхівці, Олександрівці та Бершаді. У 1651 році польське військо під проводом Калиновського пройшло із західної сторони, розоривши Бар, Мурафу, Шаргород, Чернівці, Ямпіль та Стіну. В 1654 році польські загони спустошили міста та села навколо, захопивши із західної сторони Бушу, зі східної — Баланівку й Демівку, з північної — Брацлав і Тиманівку. Тиманівка знаходилася за 20 верст від Голубечого[26].

Побережжя

[ред. | ред. код]

Село Голубече знаходилося за 40 верст від Дністра, де здавна існували містечка Рашків і Кам'янка. Найближча до них місцевість у давнину називалася Побережжям і довгий час оспорювалася турками у поляків, які й після повернення собі Поділля за Карловицьким трактатом 1699 року не змогли заволодіти Побережжям, оскільки турки претендували на свої кордони по річці Буг. У 1703 році між турками та поляками було укладено угоду про поступку полякам земель по річках Кодима і Ягорлик, втім ще тривалий час на цю прикордонну місцевість продовжувалися напади татар[30].

У складі Речі Посполитої

[ред. | ред. код]

Заснування села. Четвертинські

[ред. | ред. код]
Карта Брацлавського воєводства, створена Гійомом Левассером де Бопланом у 17 столітті. На місці сучасного села Голубече позначено оселю Holowbecz (у лівій нижній частині карти).
Карта Брацлавського та Київського воєводств, створена Антоніо Заттою в 1781 році. На місці сучасного села Голубече позначено поселення Holowbacz (у лівій нижній частині карти).

Час заснування села Голубече невідомий. На карті Гійома Левассера де Боплана середини 17 століття на місці села вже позначено оселю Holowbecz[6]; також Голубече згадується (як поселення Hołubecze) у списку маєтків Станіслава Яна Конецпольського, складеному у 1676—1679 роках[6]. Втім, автор опису 1872 року вважав, що в період Хмельниччини село Голубече ще не існувало та було засноване на початку 18 століття, із початком нового етапу заселення місцевості Побережжя[31]. За його версією, перші поселенці Голубечого представляли змішану групу людей із різних регіонів, що підтверджувалося прізвищами жителів села, нащадків давніх поселенців, таких як Гуцули із Червоної Русі (Галичини), Поліщуки з Полісся, Сатановські, Карамани, Бессараби, Джугастранські та інші. Вони оселилися на землях, що були в спадковому володінні князів Четвертинських[32].

Ймовірно, що новим поселенцям було надано заняття, яке забезпечувало їм прожиток, таке як виготовлення цегли, оскільки місцевість мала багаті поклади глини. Під час копання фундаменту для нової церкви в 1864 році на глибині 1 ½ аршина під суцільним шаром чорнозему був знайдений шар цегли неправильної форми, що мало свідчити про існування тут цегельного заводу в попередній період[33]. Стіни такого заводу зазвичай будувалися з неперепаленої глини та обпалювалися під час обпалювання цегли. Згодом, коли виникла потреба очистити місце, ці стіни були розбиті та розкидані й із часом покрилися шаром чорнозему[34].

У місцевості, де знаходилося село Голубече, князям Четвертинським також належали Немирів з околицями, Тульчин, Тиманівка, Копіївка, Комаргород, Марківка, Колоденка, Антопіль, Ілляшівка, Княже, Кислицьке та інші. Голубече було одним із пізніших їхніх володінь, тому воно не згадується в княжих титулах, крім місцевого документа, виданого у 1744 році власником села на той час — Стефаном-Феліціаном Святополком-Четвертинським[35], праправнуком Стефана Святополка-Четвертинського[36]. У 1744—1748 роках, під час перебування села Голубече у власності Святополк-Четвертинських, у селі було зведено першу церкву, освячену в ім'я святого Миколая[37]. Невдовзі Святополк-Четвертинські перевідступили село разом із деякими маєтками у Волинській губернії панам Пулаським[35].

У власності Пулаських

[ред. | ред. код]

З власників села Голубече з роду Пулаських (Пулавських) за місцевими документами відомі двоє осіб: Юзеф Пуласький та Антоній Пуласький. Юзеф Пуласький володів селом приблизно в 1764 році й мав титули надвірного писаря коронного, старости варецького, свідницького, новосельського, стромецького, вахрецького та інших. Антоній Пуласький був старостою Четвертинським, ротмістром народної кавалерії та згодом генералом російських військ. Володіння Антонія Пуласького селом Голубече тривало з 1790-х років до 1820-х років[38].

Під час володіння Пулаських селом Голубечим половину села було перенесено з одного місця на інше. Це було зроблено тому, що Пулаські хотіли влаштувати в селі Голубече містечко із базарною площею[39]. Цим особливо займався Антоній Пуласький[38]. Для базарної площі було обрано місце нижче церкви, поблизу ставка, навпроти поміщицького будинку. Оскільки ця частина села вже була заселена, Пуласький вирішив перебудувати село та перенести його північну частину на південь, вниз за течією струмка; ця частина села, перенесена на нове місце, отримала назву «Новосілки»[39]. На очищеній площі було розпочато будівництво гостинного двору. Будівництво цієї будівлі й сама спроба влаштувати містечко належать до періоду 18 століття, що передував Барській конфедерації, у якій брали участь Пулаські[40].

У 1768 році Пулаські стали співорганізаторами Барської конфедерації. У 1769 році Юзеф Пуласький помер в ув'язненні[41]. У 1770 році граф Рум'янцев-Задунайський повідомляв у реляції до імператриці Катерини II про напад татар на польські селища, серед яких згадував Голубече, а також сусідні Зеленянку та Тернівку[42]. Після поразки Барської конфедерації та першого поділу Речі Посполитої село Голубече в 1774 році відвідав Антоній Пуласький. Він, зокрема, висловив письмову подяку місцевому священнику Якову Вільчинському за збереження цілісності села під час конфедерації, яке залишалося без охорони та захисту, та на знак подяки збільшив кількість церковної землі на 30 моргів[43]. Із часом, унаслідок накопичених боргів, маєтки Пуласького, зокрема й Голубече, стали переходити під контроль орендних власників[44].

У складі Російської імперії

[ред. | ред. код]

До 1812 року посесором (орендарем) села Голубече був Станішевський, а в тому ж році його замінив Городецький та інші особи, що, ймовірно, було початком роздроблення села на дрібні ділянки[15]. У травні 1812 року Пуласький відвідував Голубече[45], та в 1818 році село все ще згадувалось як ключ у маєтках Пуласького, але посесори вже самостійно вели справи зі священниками. У середині 19 століття село вже було власністю дрібних землевласників, які розділили його між собою за борги. Половиною села володів єврей Цикіновський, але права на цю частину мала також вдова, яка продала боргову розписку адвокату Михайлу Вейдліху. Вейдліх отримав частину села Голубече, а інша частина, Новосілка, дісталася Роху Рубчинському. Від Михайла Вейдліха Голубече перейшло до його сина, поручика Тита Вейдліха, а після його смерті — до молодшого сина, штабсротмістра Альфонса Вейдліха. Новосілка після смерті Роха Рубчинського перейшла до його брата Вікентія[15].

З 1860 року було відкрито «школу грамоти», що розмістилася в одній половині дякової хати[5]. У 1861 році відбувся виступ селян[46]. У 1870 році на полях Голубечого, в 1 ½ верстах від села, було відкрито залізничну станцію Крижопіль, через яку розпочався рух поїздів на новозбудованій дільниці Жмеринка — Бірзула Києво-Балтської залізниці. Станом на 1885 рік, у селі, окрім церкви, була також школа та питний дім[11]. В 1888 році силами громади села на вигоні, біля церкви, була побудована церковноприходська школа[5]. На 1898 рік власником маєтку Голубече був Тит Альфонсович Вейдліх, який жив у маєтку. У маєтку було 637 десятин 1233 сажнів землі, зокрема 17 десятин 950 сажнів садибної землі, 553 десятини 212 сажнів орної землі, 43 десятини 2265 сажнів лісу та 7 десятин 1316 сажнів вигонної землі[47]. Весною 1907 року місцеві жителі брали участь в аграрному заворушенні в сусідньому селі Тернівці[48].

Визвольні змагання

[ред. | ред. код]
Див. також: Крижопіль § Визвольні змагання

У 1919—1920 роках на території залізничної станції Крижопіль (за 2 версти від Голубечого[49]) та на навколишніх землях відбувалися бойові дії між союзницькими військами УНР і Галицької армії та військами РСЧА і ЗСПР. У грудні 1919 — на початку 1920 року територією Голубечого проходила група військ генерала Бредова (у складі Добровольчої армії). За радянською історіографією, місцеві партизани на чолі з братами Леонтієм та Арсеном Фалаштинськими спалили дерев'яні кріплення залізничного моста, щоб відрізати шлях відступаючим частинам Бредова, за що їх було схоплено та закатовано. На честь Фалаштинських було названо центральну вулицю села Голубече та одну з вулиць у Крижополі[5][50]. Під час польсько-радянської війни в червні 1920 року через Голубече проходила лінія фронту Чоботарка (нині Заболотне) — Княжопіль (нині Княжа Криниця) — Голубече — Джугастра — річка Марківка[51].

У складі СРСР

[ред. | ред. код]

Перший радянський період

[ред. | ред. код]

З 1920 року в Голубечому почали працювати дві початкові школи, які були розміщені в попівських хатах[5]. У 1925 році в селі було створено партійну організацію[48]. У лютому 1925 року дані Подільського губвідділу ГПУ (ДПУ) свідчили про значну нестачу насіння в селян села Голубече для майбутньої посівної кампанії[52]. У 1928 році почала діяльність шкільна піонерська організація[5]. У 1929 році було організовано два колгоспи: «Радянський хлібороб» та «Більшовик». У 1930 році колгоспи об'єдналися в колективне господарство «Комунар». У 1931 році було створено колгосп «Третій вирішальний»[5].

У червні 1932 року начальник Вінницького обласного ГПУ В. Левоцький доповідав, що сільські ради розпродавали бідняцько-середняцькі господарства за невиконання завдань під час хлібозаготівель, що зокрема мало місце в селі Голубече[53]. За спогадами жителів села, в 1932—1933 роках місцеві й районні виконавці обшукували хати, забирали зерно та харчі, змушували селян вступати до колгоспів[5]. Деякі жителі їздили на захід України, де міняли, зокрема, хустки й рушники на картоплю[5]. Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 118 жителів села[54]. З 1933 року в селі почала працювати семирічна школа[5].

Друга світова війна. Румунська окупація

[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни, 22 липня 1941 року, Голубече було окуповане румунськими військами (гірським корпусом 3-ї румунської армії) та згодом включене в губернаторство Трансністрія, що знаходилося під тимчасовою румунською цивільною управою[14][55]. На території колгоспу «Комунар» у конюшні було влаштовано в'язницю для військовополонених[5]. Під час окупації колгосп «Комунар» продовжував працювати, займаючись насіннєвим виробництвом; усе насіння вивозилося до Німеччини[5]. За переказами, дорогою з Красносілки на Крижопіль, яка проходила полями Голубечого, фашисти впродовж двох тижнів гнали бессарабських і буковинських євреїв; виснажених людей ховали у швидкоруч викопаних могилах[5].

17 березня 1944 року Голубече було зайняте радянськими військами (303-ю стрілецькою дивізією 73-го стрілецького корпусу 52-ї армії 2-го Українського фронту)[55]. У 1969 році в Голубечому було встановлено пам'ятник 226 воїнам — односельчанам, загиблим на фронтах війни[56].

Другий радянський період

[ред. | ред. код]

Жителі села зазнали голоду 1946—1947 років[5]. У 1948 році в селі було створено бібліотеку, яка спочатку знаходилась у приміщенні контори колгоспу «Комунар»[5]. У 1950 році відбулося об'єднання колгоспів «Комунар» та «Третій вирішальний» в один — «Третій вирішальний»[5]. У Голубечому знімався фільм «Доля Марини», прообразом головної героїні якого була ланкова колгоспу Тетяна Марцин[5].

В 1967 році був побудований новий будинок культури, у якому було розміщено бібліотеку[5]. За даними на 1972 рік, за колгоспом «Третій вирішальний» було закріплено 4642 гектари землі, зокрема 3523 гектари орної землі. Господарство спеціалізувалося на виробництві свинини, вирощувалися зернові й технічні культури, також було розвинуто шовківництво. У селі була олійня та виноробний пункт. У Голубечому працювали восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека. Видавалася колгоспна газета «Голубецький колгоспник»[57]. В 1974 році колгосп було перейменовано в колгосп імені Т. Марцин[5].

Парафія

[ред. | ред. код]

Голубече майже до середини 18 століття не мало власної церкви й у парафіяльних справах залежало від парафії села Малої Кісниці (нині Кісниця), що знаходилося за сім верст[58]. Коли населення села Голубече збільшилося настільки, що виникла потреба у своїй парафіяльній церкві, власник села Стефан-Феліціан Святополк-Четвертинський звернувся до тодішнього уніатського митрополита Атанасія Шептицького з проханням про дозвіл на будівництво церкви в селі Голубече[59]. Митрополит Шептицький погодився на влаштування церкви за умови, що вона буде наділена землею для утримання причту[60].

За ерекцією, виданою князем Четвертинським в 1744 році, церква була наділена землею, яка, крім садибної, складалася з орного поля на 30 днів і сінокосу на 30 днів[61]. До цього дару згодом Пуласький додав орної землі на 18 днів і сінокосу на 12 днів[62]. Коли маєток Пуласького перейшов до рук інших власників, церковна земля була відмежована в інших місцях, і станом на 1872 рік церковна земля складала 59 десятин 779 сажнів[63].

Від свого заснування церква належала до Ямпільського деканату Брацлавського офіціальства Київської митрополичої архидіоцезії[64]. Станом на 1789 рік існувало церковне братство, яке налічувало 25 членів і мало у своєму розпорядженні церковну пасіку на 38 пнів. Згодом братство було розділене на чоловічу та жіночу частини (братчиків та сестричок)[65]. У серпні 1793 року парафіяни Голубечого прийняли православ'я та приєдналися до російської православної церкви[66].

Станом 1872 рік колишнє братство було перетворено на парафіяльне опікунство[67]. Парафіяни традиційно відвідували Київ щовесни для поклоніння мощам святих, також — монастирі Бессарабії, зокрема Жабський (Шабський) монастир на березі Дністра навпроти міста Кам'янка; був також звичай відвідувати відпусти в сусідніх селах, зокрема сусіднє село Крикливець на день Івана Предтечі[67]. За даними на 1901 рік, до парафії належали села Новосілка та Жидівка (нині Красносілка)[68].

Церкви

[ред. | ред. код]

У 1744 році розпочалося будівництво церкви, яке завершили в 1748 році. Церкву освятили в ім'я святого Миколая[69]. Вона була збудована з дубового дерева у візантійському стилі, з трьома куполами[70]. За описом 1789 року, церква мала три приділи, була побудована з дубового дерева, обробленого у квадратну форму, та мала три куполи. Вівтар розташовувався на схід. Будівля була оточена навісом. Куполи були покриті ґонтами, а стіни розмальовані та прикрашені трьома залізними хрестами[71]. Церква була оточена огорожею та мала окрему дзвіницю з дубового дерева, у два поверхи, з куполом, обшиту тонкими дошками. Вона була незакінчена в покритті ґонтами та прикрашена залізним хрестом. На дзвіниці було шість дзвонів[72].

У 1850-х роках через псування нижніх балок церкву підняли на кам'яний фундамент та для полегшення будівлі зняли два крайні верхи над вівтарем і притвором, залишивши тільки середній купол, який переробили, покрили бляхою і пофарбували олійною фарбою[70]. Оскільки ця церква була маломістка і з часом значно занепала, в 1865 році почалося будівництво нової дерев'яної церкви в ім'я святого Миколая Чудотворця[73]. За даними на 1872 рік, церква була завершена як ззовні, так і зсередини, і була майже готова до освячення[74].

Священники

[ред. | ред. код]

Відомі священники парафії села Голубече:

  • Феодор Гаєвський — перший настоятель парафії (1744—1760), висвячений у 1744 році уніатським митрополитом Атанасієм Шептицьким. Священствував у селі Голубечому 16 років, при ньому була збудована перша церква[75].
  • Яків Вільчинський — настоятель парафії з 1764 до 1789 року, наступник Федора Гаєвського, також уніат. Відомий тим, що під час заворушень у дні Барської конфедерації захищав маєток Пуласького в Голубечому від пограбувань, на подяку за що Пуласький збільшив кількість церковної землі на 30 моргів[76].
  • Василь Стаматовський — тимчасовий настоятель парафії в 1789 році, призначений за розпорядженням ямпільського декана[77].
  • Віссаріон Яворовський — настоятель парафії приблизно з 1790 до 1820-х років, наступник Якова Вільчинського, також висвячений уніатським єпископом. Син священника села Пеньковки, одружився в 1789 році на дочці покійного священника Вільчинського, висвячений ймовірно не пізніше 1790 року. У 1795 році приєднався до російської православної церкви. Яворовський користувався прихильністю власника Пуласького, який подарував йому став, але після його смерті цей став не увійшов до складу церковної землі й наступні власники приєднали його до своєї землі[78].
  • Петро Піснячевський — один із тимчасових настоятелів парафії до 1838 року, згодом священник у селі Кам'яна Криниця[80].
  • Іван Яворовський — настоятель парафії у 1838—1867 роках, син Віссаріона та брат Федора Яворовських. Керував парафією 30 років і більшу частину свого священства перебував на посаді благочинного[79].
  • Макарій Тлустовський — настоятель парафії з 1867 року, за якого було завершено будівництво та облаштування нової церкви[74].

Населення

[ред. | ред. код]
Населення Голубечого
Рік Жителів Дворів
1885 986 121
1893 990 201
1897 1121 -
1905 1200 252
1972 1952 -
1989 1505 -
2001 1429 -

За переписом 2001 року наявне населення Голубечого становило 1429 жителів[81]. З них 98,68 % вказали українську мову як рідну, 1,19 % — російську, по 0,07 % — молдовську та білоруську[82].

Історичні дані
  • За даними на 1885 рік, у Голубечому був 121 двір та 986 жителів[11].
  • За даними на 1893 рік, у Голубечому був 201 двір та 990 жителів[10].
  • За переписом 1897 року в Голубечому був 1121 житель (546 чоловіків та 575 жінок), з яких 1112 жителів були православними[83].
  • За даними на 1905 рік, у Голубечому було 252 двори та 1200 жителів[49].
  • За даними на 1972 рік, у Голубечому було 1952 жителі[57].

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[85]:

Мова Кількість Відсоток
українська 1415 98.68%
російська 17 1.18%
білоруська 1 0.07%
румунська 1 0.07%
Усього 1434 100%

Транспорт

[ред. | ред. код]

Село Голубече з'єднане автомобільною дорогою загального користування місцевого значення С020917 з дорогою територіального значення Т 0202 Могилів-Подільський — Ямпіль — Бершадь — Умань[86]. Найближча залізнична станція — Крижопіль[49].

Освіта

[ред. | ред. код]

Станом на 2024 рік у Голубечому діяв один заклад дошкільної освіти, який відвідувало 15 дітей[87]. Роботу закладу було відновлено в грудні 2023 року після трирічної перерви[88].

Пам'ятки

[ред. | ред. код]

Пам'ятки археології

[ред. | ред. код]
  • Два поселення черняхівської культури 3—4 століть н. е. Відкриті у 2003 році М. В. Потупчиком. Пам'ятки історії місцевого значення Вінницької області[21].

Пам'ятки історії

[ред. | ред. код]
  • Пам'ятка «Могила 2 партизан громадянської війни, і пам'ятник 226 воїнам — односельчанам, загиблим на фронтах ВВВ». Встановлено біля Будинку культури у 1967—1969 роках. Скульптори М. Футерман та В. Ковт (м. Київ). Пам'ятка історії місцевого значення[56].
  • Цвинтар зі старовинними хрестами. Статусу пам'ятки станом на 2024 рік не мав[89].

Відомі люди

[ред. | ред. код]
  • Онищук Захар Михайлович (1916—1997) — учасник німецько-радянської війни, служив у контррозвідці; кандидат юридичних наук, доцент Харківського юридичного інституту, згодом професор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Народився в селі Голубече.
Герої Соціалістичної Праці
  • Голотюк Карпо Петрович (1901—1978) — голова колгоспу «Третій вирішальний» села Голубече, Герой Соціалістичної Праці (1958). Народився в селі Голубече.
  • Діброва Микита Якович (1909—2005) — голова колгоспу в селі Красносілка, Герой Соціалістичної Праці (1958). Народився в селі Голубече.
  • Мотель Фросина Денисівна (1912—1994) — ланкова колгоспу «Третій вирішальний» села Голубече, Герой Соціалістичної Праці (1966). Народилась у селі Голубече.
Жителі та уродженці, загиблі в російсько-українській війні
  • Івановський Сергій Володимирович (1975—2022) — солдат, стрілець-помічник гранатометника 3-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу механізованої роти. Житель села Голубече. Загинув 5 вересня 2022 року поблизу населеного пункту Тернові Поди Миколаївської області[90].
  • Махоцький Дмитро Вікторович (2003—2022) — солдат, гранатометник 2-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу механізованої роти. Народився в селі Голубече. Загинув 5 вересня 2022 року поблизу населеного пункту Тернові Поди Миколаївської області[91].
  • Піляй Віктор Володимирович (1983—2023) — молодший сержант 38 ОСБ, командир 3-го кулеметного відділення кулеметного взводу. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ та ІІ ступенів. Житель села Голубече. Загинув під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Красногорівка Донецької області[92].
  • Папшой Анатолій Іванович (1965—2023) — старший солдат, старший стрілець 2-го мотопіхотного відділення 2-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти військової частини А2980. Житель села Голубече. Загинув 10 жовтня 2023 року під час штурмових дій противника в районі населеного пункту Первомайське Донецької області[93].

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Историко-статистическое описаніе церкви и прихода с. Голубечаго Ольгопольскаго уѣзда. // Подольскія Епархіальныя Вѣдомости. — 1872. — № 8, Отдѣлъ вторый. — С. 287.
  2. ↑ Голубече // Приходы и церкви Подольской епархіи / Подъ редакціею священника Евфимія Cѣцинскаго // Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскъ, 1901. — Вип. 9. — С. 814. — ХХІІІ + 1064 + 175 с. (рос. дореф.)
  3. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 288.
  4. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 287.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Історія. Голубецька бібліотека КЗ "Публічна бібліотека Крижопільської селищної ради". Blogspot.com. 5 вересня 2013. Процитовано 30 липня 2024.
  6. ↑ а б в Микола Крикун. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях : статті і матеріали. — Львів : Видавництво Українського католицького університету, 2008. — С. 218. — 412 с.
  7. ↑ а б Іван Крипякевич. Українські дороги в половині XVII в. — В: Студії над державою Богдана Хмельницького // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1926. — Т. CXLIV—CXLV. — С. 134. — 271 с.
  8. ↑ Марія Вавричин, Олег Голько. Покажчик назв об’єктів, відображених на Спеціальній карті України Ґ. Боплана 1650 р. // Картографія та історія України : Збірник наукових праць. — Львів — Київ — Нью-Йорк : Видавництво М. П. Коць, 2000. — С. 272. — 360 с. — ISBN 996-02-1663-7.
  9. ↑ Историко-статистическое описаніе церкви и прихода с. Голубечаго Ольгопольскаго уѣзда. (Окончаніе). // Подольскія Епархіальныя Вѣдомости. — 1872. — № 9, Отдѣлъ вторый. — С. 328.
  10. ↑ а б в Голубяче // Гульдманъ В. Населенные мѣста Подольской губерніи: Алфавитный перечень населенныхъ мѣстъ губерніи с указаніемъ нѣкоторыхъ справочных о нихъ свѣдѣній / Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскій : Типографія Подольскаго губернскаго правленія, 1893. — С. 101.(рос. дореф.)
  11. ↑ а б в г Голубечье // Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 277. (рос. дореф.)
  12. ↑ Голод та голодомор на Поділлі 1920-1940 рр. Збірник документів та матеріалів / Обласна редколегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» (голова І. С. Гамрецький, заступники голови В. П. Лациба, С. С. Нешик та ін.) / Автори-упорядники: Р. Ю. Подкур, В. Ю. Васильєв, П. М. Кравченко, В. П. Лациба, І. П. Мельничук, В. І. Петренко. — Вінниця : ДП «ДКФ», 2007. — С. 297. — 704 с. — ISBN 978-966-7151-87-4.
  13. ↑ Hołubecze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 113. (пол.)
  14. ↑ а б в Protoiereul Grigore Demideţchi. Dare de seamă despre activitatea bisericească a protoierlei judeţului Jugastru // Transnistria Creştină. — 1943. — Anul II. Nr. 3-4 (Iulie-Decembrie). — С. 22. (рум.)
  15. ↑ а б в ПЕВ, № 8, 1872, с. 302.
  16. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 302-303.
  17. ↑ Постанова ВУЦВК від 31 січня 1923 року «Про адміністративно-територіяльний поділ Поділля»
  18. ↑ Голубече // Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 22.
  19. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області».
  20. ↑ Рішення Крижопільської селищної ради від 30 вересня 2021 року № 543 «Про утворення старостинських округів».
  21. ↑ а б Перелік пам’яток археології місцевого значення Вінницької області. Вікімедіа Україна. 11 червня 2012. Процитовано 30 липня 2024.
  22. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 288; Приходы и церкви, 1901, с. 814
  23. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 289.
  24. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 289; Приходы и церкви, 1901, с. 814
  25. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 290-291; Приходы и церкви, 1901, с. 814
  26. ↑ а б ПЕВ, № 8, 1872, с. 291.
  27. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 291-292.
  28. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 290-291.
  29. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 290.
  30. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 320.
  31. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 292-293.
  32. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 293.
  33. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 293-294.
  34. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 294.
  35. ↑ а б ПЕВ, № 8, 1872, с. 296.
  36. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 295.
  37. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 296; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  38. ↑ а б ПЕВ, № 8, 1872, с. 297.
  39. ↑ а б ПЕВ, № 8, 1872, с. 297; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  40. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 298.
  41. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 299.
  42. ↑ Архивъ военно-походной канцеляріи графа П. А. Румянцева-Задунайскаго: Часть II (1770-1774) / Сообщилъ М. О. Судіенко. — С. 67. (рос. дореф.)
  43. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 300; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  44. ↑ ПЕВ, № 8, 1872, с. 301-302.
  45. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 329.
  46. ↑ Голубече // Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — С. 351. — 15 000 прим.
  47. ↑ Голубяче // рос. дореф. Помѣстное землевладѣніе въ Подольской губерніи. Составилъ В. К. Гульдманъ. Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскій, 1898. — 362 + 46 + 26 + 3 с., (стор. 215)
  48. ↑ а б Історія міст і сіл, 1972, с. 351.
  49. ↑ а б в Голубече // Крыловъ А. Населенныя мѣста Подольской губерніи / Изданіе Подольского губернскаго статистического комитета. — Каменецъ-Подольскій : Типографія Подольскаго губернскаго правленія, 1905. — С. 327.(рос. дореф.)
  50. ↑ В. К. Гелевера, В. Г. Плисак, В. Я. Поліщук, В. Я. Щетинін. Крижопіль // Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — С. 335. — 15 000 прим.
  51. ↑ Н. Е. Какурин и В. А. Меликов. Война с белополяками, 1920 г. — Москва : Государственное военное издательство, 1925. — Глава VII. — С. 167. — 520 с. — Містить посилання на: Дело штаба Р. К. К. А. № 6-б, по описи В.-уч. Архива. № 1247.
  52. ↑ Голод та голодомор на Поділлі, 2007, с. 81, З інформаційного зведення Подільського губвідділу ГПУ Подільському губкому КП(б)У про стан селянських господарств губернії від 17 лютого 1925 р.
  53. ↑ Голод та голодомор на Поділлі, 2007, с. 297, Доповідна записка начальника Вінницького обласного відділу ГПУ В. Левоцького секретарю Вінницького обкому КП(б)У М. Алексееву про розкуркулення селянських господарств від 12 червня 1932 р.
  54. ↑ Національна Книга пам′яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні. Вінницька область / Обласна редколегія: голова Л. М. Спірідонова, заступники голови: В. П. Лациба, С. С. Нешик та ін.; автори-упорядники: В. П. Лациба (керівник), В. В. Вижга, П. М. Кравченко, І. П. Мельничук, В. І. Петренко, Р. Ю. Подкур. — Вінниця : ДП «ДФК», 2008. — С. 355-357. — 1105 с. — ISBN 978-966-7151-87-4.
  55. ↑ а б Голубече. Друга світова на мапі України. Національний музей історії України у Другій світовій війні. Процитовано 26 липня 2024.
  56. ↑ а б Перелік пам’яток історії місцевого значення Вінницької області. Вікімедіа Україна. 11 червня 2012. Процитовано 30 липня 2024.
  57. ↑ а б Історія міст і сіл, 1972, с. 350.
  58. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 318; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  59. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 318-319; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  60. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 319; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  61. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 321; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  62. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 327; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  63. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 331; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  64. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 323.
  65. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 343-344.
  66. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 344.
  67. ↑ а б ПЕВ, № 9, 1872, с. 345.
  68. ↑ Приходы и церкви, 1901, с. 815.
  69. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 322-323; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  70. ↑ а б ПЕВ, № 9, 1872, с. 324; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  71. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 323-324.
  72. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 325.
  73. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 326; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  74. ↑ а б ПЕВ, № 9, 1872, с. 341.
  75. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 333; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  76. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 334-336; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  77. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 336.
  78. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 337-339; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  79. ↑ а б ПЕВ, № 9, 1872, с. 340; Приходы и церкви, 1901, с. 815
  80. ↑ ПЕВ, № 9, 1872, с. 340.
  81. ↑ 19A0501_07_005. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 30 липня 2024.
  82. ↑ 19A050501_02_005. Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 30 липня 2024.
  83. ↑ Голубече // Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 160. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  84. ↑ Таблиця: 19A0501_061_005. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (1989(12.01)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 30 липня 2024.
  85. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  86. ↑ Перелік автомобільних доріг загального користування місцевого значення. Крижопільська селищна рада. 24 січня 2022. Процитовано 30 липня 2024.
  87. ↑ Заклад дошкільної освіти села Голубече Крижопільської селищної ради. Вінницька область. ІСУО. Процитовано 30 липня 2024.
  88. ↑ Відновив роботу дошкільний навчальний заклад в с. Голубече. Крижопільська селищна рада. 21 грудня 2023. Процитовано 30 липня 2024.
  89. ↑ Viktor Chayka (16 січня 2020). Старовинне кладовище с.Голубече Крижопільський р-н. UAGenealogy. Facebook. Процитовано 30 липня 2024.
  90. ↑ Вічна і світла пам’ять захиснику рідної землі!. Тульчинська районна військова адміністрація. 11 листопада 2022. Процитовано 30 липня 2024.
  91. ↑ Війна забрала життя ще одного нашого Захисника. Крижопільська селищна рада. 29 травня 2023. Процитовано 30 липня 2024.
  92. ↑ 🕯️Невимовним болем, гірким смутком прийшла чергова страшна звістка в Крижопільську громаду. Крижопільська селищна рада. 10 січня 2023. Процитовано 30 липня 2024.
    • Пам’ятаємо!. Крижопільська селищна рада. 9 січня 2024. Процитовано 30 липня 2024.
  93. ↑ Знову маємо сумну звістку втрати. Тульчинська районна військова адміністрація. 4 грудня 2023. Процитовано 30 липня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Голубече&oldid=43265842