Дуб звичайний — Вікіпедія

Дуб звичайний
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Евдикоти (Eudicots)
Клада:	Розиди (Rosids)
Порядок:	Букоцвіті (Fagales)
Родина:	Букові (Fagaceae)
Рід:	Дуб (Quercus)
Підрід:	Quercus subg. Quercus
Секція:	Quercus sect. Quercus
Вид:	Дуб звичайний (Q. robur)
Біноміальна назва
Quercus robur L.
Ареал дуба звичайного

Дуб звича́йний^[1], або чере́шчатий (Quercus robur L., синонім Quercus pedunculata^[2]) — вид дерев родини букових роду дуб. Одна з найпоширеніших деревних порід помірної смуги Європи та найдовговічніший вид дерев в Україні. Цінна деревинна, танідоносна, харчова, медоносна, фарбувальна, кормова, лікарська та декоративна культура.

Могутнє дерево 20-50 м заввишки з шатроподібною або широкопірамідальною кроною й міцним гіллям. Стовбур завтовшки 1-1,5 м. Кора у молодих дерев сіра, гладка, у старих — темно-сіра, товста, з поздовжніми тріщинами. Молоді пагони голі або ледь спушені, оливково-бурі або червонуваті, ребристі, з овальними бруньками. Коренева система розвинена, коріння спрямовує ріст у глибину. Довжина кореня дорівнює висоті надземної частини дерева.

Листки короткочерешкові, видовжено-оберненояйцеподібні, донизу звужені, перистолопатеві (7-40 см завдовжки). Лопаті тупі, округлі, вирізи між ними неглибокі. Молоді листки опушені, у старих листків опушення зберігається тільки на жилках. Листорозміщення почергове.

Квітки одностатеві. Рослина однодомна. Тичинкові квітки зібрані в пониклі сережки, кожна квітка має 6-8-роздільну зеленувату оцвітину і 6-10 тичинок. Маточкові квітки зібрані по 2-5 у пазухах верхніх листків на довгих квітконосах, дрібні (до 2 мм у діаметрі) з редукованою оцвітиною. Маточка одна з червонуватою трилопатевою приймочкою і нижньою зав'яззю.

Плід — горіх (жолудь) голий, коричневий, 1,5-3,5 см завдовжки, розташований на плодоніжці завдовжки 3-8 см. Жолудь розміщений у блюдце- або чашеподібній мисочці (0,5-1 см завдовжки).

Відомі дві сезонні форми дуба звичайного — рання та пізня. У раннього дуба листки розпускаються у квітні і на зиму опадають, а у пізнього листки розпускаються на два-три тижні пізніше і на молодих рослинах залишаються на зиму.

Світлолюбна рослина, вимоглива до якості ґрунтів. Пошкоджується сірим кленовим вусачем, дубовим деревинником, візерунковим довгоносиком, іржавою ейлією, дубовою бронзовою златкою, багатоїдним та західним непарними короїдами, ліщиновою кривовусою листокруткою, ясеневим пістрявим лубоїдом, плямистою мезозою, пірамідальною совкою.

Дуб звичайний — основна лісоутворювальна порода лісостепу, росте в поєднанні з сосною, грабом, ясеном, ялиною, буком. Квітне у травні. Плоди достигають у вересні — жовтні.

Росте на більшій частині України, в степу рідше, здебільшого по долинах річок. Його насадження посідають 26,3% площі державного лісового фонду України. Основні заготівлі роблять під час рубок, догляду і головних рубок у Рівненській, Тернопільській (зокрема у національному природному парку "Кременецькі гори"^[3]), Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Київській, Чернігівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях.

Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря.

Кора і деревина дуба є джерелом для одержання одного з найкращих світових дубителів. У корі дуба міститься 5,4-14 % катехінових танідів, у деревині — 4-7,7, у листках — 5-9,5, у галах — до 27,2 %.

Для дубильно-екстрактової промисловості найкращою вважають кору 15-20-річних дубів. Оскільки кора його є хорошим дубителем, її використовують безпосередньо як дубильний матеріал, а з деревини виробляють дубильні екстракти. Маючи велику масу, дубова деревина є одним з основних джерел для виробництва танідів.

У науковій медицині використовують кору дуба — Cortex Quercus, в якій, крім дубильних речовин, містяться еллагова й галусова кислоти, вуглевод левулін, слиз, цукор, крохмаль, білки, мінеральні речовини. Вона має в'яжучі і протизапальні властивості. Відвар кори використовують для полоскань при гінгівітах, стоматитах, ангінах та під час запалення слизової оболонки глотки й гортані, а також для лікування опіків і у разі отруєнь алкалоїдами і солями важких металів.

У народній медицині кору дуба використовують для лікування фурункулів на шиї, для припинення кровотечі з рани; внутрішньо відвар дубової кори застосовують у разі виразки шлунка, під час кровотеч із шлунка, надмірних менструальних кровотеч, проносів і частих позивів на сечовипускання. У вигляді ванн, дубову кору застосовують від надмірного пітніння ніг. Використовують її також для лікування рахіту, золотухи тощо. Висушене насіння дуба, потовчене на порошок, застосовують у разі захворювання сечового міхура, при проносах.

Жолуді багаті на крохмаль (40 %), дубильні речовини (5-8 %); жирну олію (до 5 %), цукри, ефірну олію, білки тощо.

Із підсмажених жолудів готують різновид кави, яким нібито можна лікувати рахіт, анемію і золотуху у дітей. Він корисний також нервовохворим і під час надмірних менструальних кровотеч. Із жолудів і коренів цикорію дикого (петрів батіг) виготовляють «кавовий напій», який є не тільки поживним, а й лікувальним засобом у разі шлунково-кишкових захворювань. Спожиті в сирому вигляді жолуді можуть спричинити отруєння.

У ветеринарії кору дуба широко застосовують як в'яжучий протипроносний засіб.

Дуб має високоякісну деревину красивого забарвлення і текстури. Вона щільна, важка, міцна, пружна, надзвичайно витривала на повітрі, у землі і під водою, помірно розтріскується і жолобиться, легко колеться, стійка проти загнивання і домового гриба.

Деревину дуба застосовують у суднобудуванні, меблевій промисловості, для виробництва клепки, паркету, шахтних і гідротехнічних споруд, для виготовлення ободів, шпиць, полозків, фанери, токарних і різьбярських виробів. Деревина дуба не має особливого запаху, з неї виготовляють бочки під коньяк, вино, пиво, спирт, оцет, олію. Дуб є добрим паливом.

Дуб звичайний і скельний — весняні пилконоси. Бджоли збирають з них багато високопоживного пилку, в окремі роки з жіночих квіток збирають нектар. Але на дубі часто з'являються медв'яна роса і падь. У місцях, де дуб посідає великі масиви, бджоли збирають багато медвяної роси і паді, з яких виробляють непридатний для зимового поїдання мед. Щоб уникнути масової загибелі бджіл під час зимівлі, падевий мед відкачують.

Листки дуба містять пігмент кверцитин, яким залежно від протрави фарбують вовну і валяні вироби в жовтий, зелений, зеленувато-жовтий, коричневий і чорний кольори.

Жолуді обох видів дуба є високопоживним кормом для диких тварин і свійських свиней. Проте спостерігаються отруєння жолудями (особливо зеленими) інших свійських тварин. Найчутливіші до отруєння корови (особливо дійні) і коні, менш чутливі вівці. У давнину в Європі випасали свиней у стиглих дубових лісах для прокорму.

В Україні в дібровах часто випасають худобу, що завдає великої шкоди нормальному росту й розвитку молодих рослин.

Дуб звичайний використовують у зеленому будівництві як декоративну й фітонцидну рослину для створення приміських гаїв, алей, куртин, поодиноких насаджень у парках і лісопарках. Відомі показні форми дуба звичайного - пірамідальна, колоноподібна, пурпуроволиста, жовтолиста тощо. Дуб звичайний радять як головну породу в лісомеліоративних насадженнях, у полезахисних лісових смугах, у протиерозійних насадженнях по балках і ярах, на змитих ґрунтах. Його можна висаджувати вздовж зрошувальних каналів, оскільки його коренева система не дренує стінок каналів та не руйнує їхнє покриття.

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (жовтень 2015)

Кору з дуба звичайного з лікарською метою, заготовляють переважно під час сокоруху (квітень — травень) з молодого гілля і тонких стовбурів (до 10 см у діаметрі) на лісосіках або рубках догляду. Щоб зняти кору, через кожні 30 см роблять кільцеподібні надрізи, які з'єднують поздовжніми розрізами, після чого кора легко знімається. Сушать під наметом з добрим провітрюванням. Вихід сухої сировини 40-50%. Суху кору пакують у тюки вагою по 100 кг. Зберігають у сухому, добре провітрюваному приміщенні. Строк зберігання — п'ять років.

Жолуді збирають восени під деревами після опадання. Сушать на горищах під залізним дахом або під наметами з хорошою вентиляцією, розстилаючи в один шар на папері або тканині і час від часу перемішуючи. Досушують у печах, на печах або в сушарках. Жолуді очищають від шкірястого опліддя і насіннєвої шкірки. Сировина складається з окремих сім'ядолей. Її пакують у мішки по 60 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк зберігання не встановлено.

Сировиною для одержання дубильних екстрактів з деревини дуба є пеньки, коріння, а також відходи лісозаготівель і деревообробної промисловості у вигляді полін у корі або без кори. Для дублення шкір кору дуба заготовляють з молодих дерев (до 20-річного віку). На старших деревах утворюється кірка, яка зовсім непридатна і навіть шкідлива у разі використання її для дублення. Заготовляти кору можна будь-якої пори року, але краще впродовж сокоруху (квітень — травень) під час основних рубок і рубок догляду. Зняту зі стовбурів і гілля кору сушать під навісом з хорошою вентиляцією. Відносна вологість сухої кори не повинна перевищувати 16%.

Дуб — дерево стародавніх переказів і казок. Багато народів вважали дуб найгарнішим деревом і ставилися до нього з пошаною та любов'ю. Латинською мовою дуб так і називається: «гарне дерево» — кверкус (quercus), від кельтських слів «quer» — «гарний» і «cuez» — «дерево». Слов'яни й багато інших прадавніх народів шанували дуб як священне дерево. У Стародавній Греції дуб присвячували богові сонця, науки й мистецтва — Аполлону. Дубова гілка означала могутність. Вінком із дубового листя нагороджували за врятування життя й воїнські подвиги.^[4]

В Україні одне з найвідоміших дерев цього виду — Запорізький дуб, який зберігся дотепер у селі Верхня Хортиця. Його вік — понад 700 років, обхват стовбура цього дуба перевищує 6 м.^[4] Інше відоме дерево — «Дуб Максима Залізняка» — обхват його стовбура становить 9 метрів, висота — 30 метрів^[5]. Ще низку старих дерев оголошено пам'ятками природи.

Найстаріше дерево Миколаєва стоїть у дворі Міської лікарні №4 за адресою вулиця Адмірала Макарова, 1. Ботанічна пам’ятка природи нині перебуває під загрозою. Майже 300-річний дуб почав сохнути, старі гілки заважали «мамі-дубиці» випустити нові. У серпні 2020 року 285-річний дуб підлікували та спиляли 4 сухі гілки^[6].

• Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — 4-е вид., доп. і перероб. — К.: Урожай, 1987. — 304 с.
• В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. «Дикорастущие полезные растения Украины». Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
• Дуб звичайний // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 142. — ISBN 5-88500-055-7.