Ляшко Олександр Павлович — Вікіпедія

Олександр Павлович Ляшко
Голова Президії Верховної Ради УРСР
20 червня 1969 — 9 червня 1972
Попередник	Дем'ян Коротченко
Наступник	Іван Грушецький
Голова Ради Міністрів УРСР
9 червня 1972 — 10 липня 1987
Попередник	Володимир Щербицький
Наступник	Віталій Масол
Народився	30 грудня 1915(1915-12-30) Родакове, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер	9 жовтня 2002(2002-10-09) (86 років) Київ, Україна
Похований	Байкове кладовище
Відомий як	державний діяч, політик
Громадянство	СРСР →  Україна
Національність	українець
Alma mater	ДВНЗ ДонНТУ
Політична партія	КПРС
Нагороди
Підпис
Медіафайли у Вікісховищі

Олекса́ндр Па́влович Ляшко́ (17 [30] грудня 1915(19151230), с. Родакове, Катеринославська губернія, Російська імперія (нині Луганська область, Україна) — 9 жовтня 2002, Київ, Україна) — український радянський державний діяч, голова Ради Міністрів УРСР (1972—1987), секретар ЦК КПУ. Голова урядової комісії з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1986). Автор трилогії спогадів. Член ЦК КПУ в 1960—1990 роках. Член Президії (Політбюро) ЦК КПУ в липні 1963 — липні 1987 р. Член ЦК КПРС в 1961—1989 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 5-го і 7—11-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 5—11-го скликань (у 1961—1989 роках).

Народився 17 (30) грудня 1915(19151230) р. в родині робітника-залізничника на станції Родакове, тепер Луганської області (за іншими даними — народився в місті Міллерово, тепер Ростовської області Російської Федерації). Після закінчення школи у 1930 році почав трудовий шлях учнем слюсаря-інструментальника в залізничному депо станції Родакове. Працював також секретарем у школі на станції Родакове.

Влітку 1931 року вступив до Луганського автошляхового технікуму. У квітні 1935 року закінчив технікум і почав працювати у великому автогосподарстві Кадіївського коксохімічного заводу: механіком, заступником начальника автобази. У 1936 році прийняв запрошення перейти до обласної школи автомеханіків у місті Артемівську Донецької області, де працював викладачем, завідувачем навчальної частини.

Влітку 1937 року вступив до Донецького індустріального інституту. Обрав фах інженера-металурга. Разом з однокурсниками влітку 1941 року направлений курсантом до 2-го Харківського танкового училища. Після закінчення у 1942 році училища одержав звання лейтенанта і був направлений на Горьковський автозавод, що перейшов тоді на випуск танків. Член ВКП(б) з 1942 року.

Взвод, яким командував О. Ляшко, одержав бойові машини і був перекинутий на Північно-Кавказький фронт. Після вдало організованого ремонту бойової техніки у 1943 році повернувся в танкове училище, де викладав спеціальні дисципліни до кінця війни.

З 1945 року працював інженером по устаткуванню мартенівського цеху на Новокраматорському машинобудівному заводі Сталінської області. Водночас без відриву від виробництва навчався в Донецькому індустріальному інституті, який закінчив у 1947 році та здобув спеціальність інженера металурга-механіка.

З 1947 року — заступник начальника транспортного цеху, заступник директора, з 1951 року — парторг ЦК ВКП(б) на Новокраматорському машинобудівному заводі Сталінської області.

У серпні 1952—1954 роках — 1-й секретар Краматорського міського комітету КПУ Сталінської області.

У червні 1954—1957 роках — секретар Сталінського обласного комітету КПУ. У серпні (затв.) 1957 — 1 березня 1960 року — 2-й секретар Сталінського обласного комітету КПУ.

1 березня 1960 — січень 1963 року — 1-й секретар Сталінського (Донецького) обласного комітету КПУ. У січні — 11 липня 1963 року — 1-й секретар Донецького промислового обласного комітету КПУ.

2 липня 1963 — 18 березня 1966 року — секретар ЦК Комуністичної партії України, голова Бюро ЦК КПУ по промисловості і будівництву.

18 березня 1966 — 19 червня 1969 року — 2-й секретар ЦК КПУ.

20 червня 1969 — 9 червня 1972 року — голова Президії Верховної Ради Української РСР.

З 9 червня 1972 року — голова Ради Міністрів Української РСР. У травні 1986 року очолив Республіканську урядову комісію з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. 10 липня 1987 року п'ята сесія ВР УРСР звільнила О. Ляшка від обов'язків голови Ради Міністрів Української РСР.

З 1987 року — персональний пенсіонер союзного значення в Києві.

Був одружений з Давидовою Клавдією Андріївною, мав двох дітей — Ляшка Володимира Олександровича та Ляшко Ніну Олександрівну.

Автор трьох книг спогадів: «Путь выживания», «Путь в номенклатуру» (1997), «На ступенях власти» (2001).

Помер 9 жовтня 2002 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 7)^[1].

• Герой Соціалістичної Праці (29.12.1985)
• шість орденів Леніна (29.12.1965, 1971, 1973, 1975, 1977, 29.12.1985)
• два ордени Трудового Червоного Прапора (1957, 1958)
• орден Вітчизняної війни І ст. (11.03.1985)
• орден Богдана Хмельницького ІІІ ст. (1999)
• орден князя Ярослава Мудрого V ст. (29.12.2000)^[2]
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2000)^[3]
• орден «Прапора Угорської народної республіки у лавровому вінку»
• 20 медалей

• Ляшко А. П. Груз памяти: Трилогия: Воспоминания / А. П. Ляшко. — К.: Деловая Украина, 1997—2001.
  • Кн. 1: Путь выживания. — 1997. — 397 с.
  • Кн. 2: Путь в номенклатуру. — 1997. — 540 с.
  • Кн. 3, ч. 1: На ступенях власти. — 2001. — 389 с.
  • Кн. 3, ч. 2: На ступенях власти. — 2001. — 525 с.
• Ляшко О. На головному напрямі / О. Ляшко. — К.: Політвидав УРСР, 1962. — 61 с.
• Ляшко А. П. Украинская Советская Социалистическая Республика / А. П. Ляшко. — М.: Политиздат, 1972. — 127 с.

• Н. П. Барановська. Ляшко Олександр Павлович [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 407. — ISBN 978-966-00-1028-1.

• Депутати Верховної Ради УРСР. 9-е скликання — 1975 р.— С. 145.
• В масштабе эпохи: Современники об А. П. Ляшко / Сост. В. И. Ляшко. — К.: Іррідіум, 2003. — 237 с.
• Вовенко В. Александр Ляшко: «Хочу увидеть свой народ счастливым» / В. Вовенко // Донбасс. — 2005. — 24 дек. — С. 5.
• Ляшко Александр Павлович // БСЭ. — 3-е изд. — М., 1974. — Т. 15. — С. 135.
• Ляшко Александр Павлович: [Гос. и полит. деятель, 1915—2002: Некролог] // Веч. Донецк. — 2002. — 11 окт.; Донбасс. — 2002. — 11 окт.; Жизнь. — 2002. — 11 окт.
• Ляшко Александр Павлович // Годы и люди Донетчины / Авт.-сост. В. И. Ляшко. — К. : Скарбниця: Изд. дом «Деловая Украина», 2001. — С. 98.
• Ляшко Александр Павлович // Известия ЦК КПРС. — 1989. — № 2. — С. 80.
• Ляшко Олександр Павлович // Рад. енцикл. історії України. — К., 1971. — Т. 3. — С. 48—49.
• Ляшко Александр Павлович // УСЭ. — К., 1981. — Т. 6. — С. 211.
• Памяти А. П. Ляшко: [Мемориал. доска на здании Ворошилов. района] // Первая линия. — 2003. — 27—30 нояб.
• Пребывание в Донецкой области [Пред. Совета Министров УССР А. П. Ляшко] // Правда Украины. — 1987. — 3 апр.
• Пребывание А. П. Ляшко в Донецкой области // Соц. Донбасс. — 1985. — 26 мая.

• Ляшко [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.