Мощинська культура — Вікіпедія

Мощинська культура — археологічна культура залізної доби, що асоціюється зі зниклим на кінцевих етапах асиміляції цієї культури останніх племен балтомовного народу Голяді, які в кінці 14 століття були поглинуті Московським князівством, та поступово ще протягом декількох століть славянізувались у його складі, переходячи на слов'янське койне зі збереженням своїх фонетичних особливостей, які відрізняють теперішню російську мову від української. Існувала в IV—VII століттях на території Калузької^[1], Орловської^[2],Тульської^[3] та частково Смоленської областей.

На даний час в науці прийнято вважати, що мощинська культура склалася в результаті взаємодії місцевого населення юхнівської культури з прийшлим населенням зарубинецької культури^[4]. Споріднена із Дніпро-Двінською культурою^[5] Про культурні «мощинців» зв'язки із населенням балтомовного ареалу Мазурських озер, центральної та східної Литви і Білоруського Понімання^[6]. Порівняння археологічних даних свідчить про вплив мощинської культури на специфічні риси характерні для осілого тут згодом слов'янського племені в'ятичів^[7]. Для мощинської культури характерним є поселення в укріплених городищах, трупоспалення та поховання в урнах. У коло старожитностей мощинський культури включають ліпний глиняний посуд різноманітні форм та бронзові прикраси.

Свою назву культура отримала від виявленого городища коло села Мощини в Мосальскому районі Калузької області.