Особливі табори — Вікіпедія

Особливі табори (рос. Особые лагеря) — система особливих таборів ГУЛАГу для політв'язнів, Особлагів, створена за Постановою Ради Міністрів СРСР (№ 416—159сс) 21 лютого 1948-го.

Особливі табори повинні були замінити для політичних в'язнів каторгу, відновлену в СРСР 1943 року і скасовану 1948-го. Одночасно статус «особливих» був даний і ряду в'язниць: Володимирському (м. Володимир) і Олександрівському централу (Іркутська область) та Верхньоуральському політізолятору (Челябінська обл.).

В Особливих таборах повинні були відбувати термін ув'язнені, засуджені за 58 статтею за зраду батьківщині, шпигунство, терор та інші політичні злочини, а також троцькісти, праві, меншовики, есери, анархісти, націоналісти, білоемігранти, учасники антирадянських організацій, тобто так званий «особливий контингент», який відрізняли від «загального контингенту» — ув'язнених, засуджених за іншими статтями КК.

«Контингент» Особлагів пропонувалося повністю ізолювати (у тому числі і в робочих зонах) від інших ув'язнених, а з вільнонайманих допускати в робочі зони Особлагів тільки «особливо перевірених». У житлових зонах вводився режим подібний до тюремного — ґрати на вікнах, бараки що закриваються на ніч, заборона покидати барак в неробочий час і номери на одязі. Норма житлової площі була встановлена ​​вдвічі менше, ніж в ВТТ — 1 м ² на людину. В'язнів слід було використовувати на особливо важких роботах (в шахтах, на цілодобовому будівництві великих комбінатів (наприклад у містах Джезказган, Норильськ) та ін.) Охороняли Особлаги конвойні війська, а не воєнізована охорона, як ВТТ.

28 лютого 1948 були засновані п'ять Особливих таборів (№ 1-5, пізніше названих Мінеральний, Гірський, Дібровний, Степовий і Береговий), в серпні — шостий Особлаг, Річковий, а в кінці грудня 1948 р. — сьомий, Озерний.

Багаторічний в'язень сталінських таборів Георгій Демидов пише:

Кожен з цих таборів крім номера мав ще власне ім'я, яке відрізнялося тим, що воно не було пов'язано, як завжди, ні з місцевістю, де він розташовувався, ні з характером його діяльності. Будь-який спецтабір міг би помінятися з іншим табором того ж типу своїм ім'ям без жодного збитку. Всі ці назви були довільно умовними, навіть якщо в них і звучав натяк на географічне положення. Той же «Берег», наприклад, мав таке ж відношення до якого-небудь берега, як «Тайговий» розташований в степу до лісу, а «Дібровний» до дубів. Був ще «Мінеральний», «Річковий» та інші, сенс назв яких полягав в їх нісенітниці і відбивав в собі хіба що міру убогої фантазії своїх авторів, генералів і полковників «від параші», як називали їх нешанобливі вороги народу із табірних інтелігентів.^[1]

Загальний ліміт наповнення Особлагів планувався керівництвом ГУЛАГу як 145 тис. осіб. Спеціальна комісія МВС СРСР виявила 175 тис. ув'язнених, які вже відбували термін і підлягали переведенню в Особлаги, а з урахуванням знову заарештованих потенційний «контингент» Особлагів становив близько 200.000 осіб.

Проте переобладнання звичайних ВТТ в Особлаги і особливо робочих зон вимагало значних витрат. Тільки колючого дроту необхідно було близько 1 тисячі тонн. Особлаги були планово-збитковими, так при витраті 1949 р. 701 млн карбованців (без обліку витрат на охорону, позаяк Головне управління конвойних військ фінансувалося за іншою статтею) доходи планувалися в розмірі 443 млн карбованців.

1 березня 1949 через рік після створення системи Особлагів, в них перебувало лише 106.573 ув'язнених, тобто істотно менше планованого числа і близько половини ув'язнених, які підпали під постанову 1948 р. про переведення їх в Особлаги. Максимальна кількість ув'язнених в Особлагах була станом на 1 січня 1952 р. — 257 000 чоловік.

З появою Особлагів створення для керівництва ними особливого управління ГУЛАГу не було прийнято, і в цілому структура управління таборами не змінилася.

За чотири роки, з 1949 по 1952, було створено ще 5 Особлагів. У 1949 р. це № 8 Піщаний табір в Караганді, Балхаші, Темиртау, № 9 — Луговий табір в с. Долинське, п. Спаськ і № 10 Камишовий табір в Гірській Шорії. У 1952 — № 11, Далекий табір з центром в Екібастузі (не плутати з Дальлагом (Далекосхідним ВТТ) з центром в Хабаровську, що існував у 1929—1939)

У тому ж 1952 р. був організований № 12 Особлаг, Вододільний, c центром на ст. Микунь Комі АРСР. Цей останній з Особлагів був закритий у квітні 1953, так і не приступивши до запланованої роботи, на 1 березня 1953 р. в ньому містилося тільки 1142 ув'язнених «загального контингенту». Одночасно 12 Особлагів ніколи не функціонувало, оскільки Луглаг був закритий у вересні 1951 року до організації Дальлага та Вододільного табору.

28 березня 1953 ГУЛАГ був переданий у відання Міністерства Юстиції СРСР. Однак Особлаги залишалися у віданні МВС СРСР.

Слід вказати, що в Особлагах припинилися утиски політичних ув'язнених кримінальниками, характерні для 30-х і початку 40-х років^[2]. Створення системи Особливих таборів призвело до консолідації політичних ув'язнених. Після смерті Сталіна саме в Особлагах сталися три найбільші повстання в історії ГУЛАГу (в 1953 р. Норильське в Горлагу, Воркутинське в Рєчлагу і в 1954 р. Кенгірське в Степлагу).

• ГУЛАГ
• Табори ГУЛАГу
• Концентраційний табір

• А. И. Солженицын Архипелаг ГУЛаг. Часть седьмая. Сталина нет
• ПЕРЕЛІК СОВЄТСЬКИХ КОНЦТАБОРІВ

• Система исправительно-трудовых лагере в СССР. Справочник. Сост. М. Б. Смирнов. М.: Звенья, 1998. с. 52-53.
• Миронова В. Г. ГУЛАГ: слёзы восторга // Родина. Российский исторический журнал. 2006 год