Полівка лучна — Вікіпедія

Полівка лучна
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Мишоподібні (Rodentia)
Родина: Хом'якові (Cricetidae)
Підродина: Щурові (Arvicolinae)
Рід: Полівка (Microtus)
Підрід: Microtus
Вид:
Полівка лучна (M. levis)
Біноміальна назва
Microtus levis
Miller, 1908

Полі́вка лучна́ (Microtus levis Miller, 1908, syn. Microtus mystacinus (de Filippi, 1865)) — ссавець з роду полівка (Microtus) ряду гризунів (Rodentia), вид-двійник полівки звичайної (Microtus arvalis s. str.).

Вид описано століття тому, проте до 1970 р. всіх «звичайних» полівок об'єднували в один вид «полівка звичайна», Microtus arvalis (s. lato). Запровадження цитогенетичних методик дослідження мінливості видів у практику теріологічних досліджень дозволило виявити низку видів-двійників «звичайної полівки». З них у фауні Східної Європи (і України) присутні Microtus levis Miller, 1908 (найвіддаленіший) і Microtus obscurus (Eversmann, 1845) (східний аловид полівки європейської).

Історія таксономії

[ред. | ред. код]

Вид у сучасному його розумінні виявлено вперше наприкінці 1960-х років при каріотипуванні Microtus arvalis (s. lato), коли було виявлено особин з каріоптипом 2n=54 замість типових для «звичайної полівки» 2n=46. Надалі особин з таким каріотипом виявлено у низці інших місцеперебувань Східної Європи, переважно на просторі від Дніпра до Волги і від Підкавказзя до Валдаю. Вид було названо Microtus subarvalis Mejer et al., 1972; надалі виявили, що ця назва преокупована, і в літературі стала поширеною назва Microtus epiroticus, запропонована ще 1966 року для балканських популяцій "звичайної полівки, які, як було з'ясовано, також належать до 54-хромосомної форми «Microtus arvalis». В центрі Руської височини і та більшій частині лівобережної України з видів-двійників «звичайної полівки» виявлено тільки 54-хромосомну форму, при тому ця територія входила в область поширення «Microtus arvalis rossiaemeridionalis», що примусило дослідників визнати найдавнішою придатною назвою виду Microtus rossieameridionalis Ognev, 1924. Надалі назва виду було знову змінена у зв'язку з переглядом морфологічних особливостей типових зразків низки форм, які раніше включали до Microtus arvalis, і за краніологічними ознаками було підтверджено відповідність форми «levis Miller» зразкам 54-хромосомного виду. Від цього часу вид стали іменувати як Microtus levis.

Отже, за останні 40 років вид згадували в наукових публікаціях під 4-ма різними назвами:

  • Microtus arvalis (Pallas, 1779) — переважно до 1970—1990 рр. (коли не визнавали 54-хромосомний вид)
  • Microtus epiroticus Ondrias, 1966 — переважно у 1970—1995 рр. (частіше у працях щодо Балкан)
  • Microtus rossiaemeridionalis Ognev, 1924 — переважно у 1980—2005 рр. (частіше у працях «радянського» зоологічного простору)
  • Microtus levis Miller, 1908 — переважно у 2000—2010 рр. (переважно у працях «західної школи», інколи помилково як «laevis»).
  • Microtus mystacinus (De Filippi, 1865)[1]

Вид має чітку відмінність за низкою «тонких» ознак — за каріотипом, у тому числі за числом і морфологією хромосом. Його можна відрізняти також за формою акросоми сперміїв, за деякими особливостями тонкої морфології черепа (зокрема шви і форма окремих кісток та інших утворів) і кутніх зубів.

Поширення

[ред. | ред. код]
Ареал Microtus levis Miller, 1908 — 54-хромосомного виду-двійника групи Microtis arvalis на фоні ареалів двох 46-хромосомних видів-двійників «звичайних полівок» (за Загороднюк, 2005)

Полівка лучна широко симпатрична з Microtus arvalis на рівнинах Східної Європи, проте на південь зона симпатрії звужується і вже на півдні (зокрема, на Балканах) ці види парапатричні. Таку саму конфігурацію має зона симпатрії полівки лучної з полівкою алтайською.

В Україні поширення виду обмежено переважно приморськими районами (Приазов'я, Причорномор'я), степовою і лісостеповою смугами. Найбільша кількість місцеперебування притаманна лівобережному лісостепові. Вид характерний для відносно вологих і відносно закритих біотопів: чагарникових луків, чагарникових степів, узлісь, старих садів, посівів багаторічних трав.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Mahmoudi, A.; Darvish, J.; Aliabadian, M.; Khosravi, M.; Golenishchev, F. N.; Kryštufek, B. Chromosomal diversity in the genus Microtus at its southern distributional margin in Iran // Journal of Vertebrate Biology. — 2014. — Вип. 63. — № 4. — С. 290–295. — DOI:10.25225/fozo.v63.i4.a8.2014.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Загороднюк І. Біогеографія криптичних видів ссавців Східної Європи // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія. — 2005. — Випуск 17. — С. 5–27.
  • Загороднюк І. Узгоджена генетична, біогеографічна та морфологічна диференціація у еволюційно молодих видів: аналіз групи Microtus «arvalis» (Mammalia) // Доповіді Національної академії наук України. — 2007. — № 3. — С. 175—181.
  • Види-двійники та морфологічно близькі види ссавців у фауні України // Теріологічна школа (сайт Українського теріологічного товариства) — [1]
  • Малыгин В. М. Систематика обыкновенных полевок. — Москва: Наука, 1983. — 208 с.
  • Соколов В. Е., Башенина Н. В. (ред.). Обыкновенная полевка: виды-двойники Microtus arvalis Pallas, 1779 и M. rossiaemeridionalis Ognev, 1924. — Москва: Наука, 1994. — 432 с. — (Виды фауны России и сопредельных стран).
  • Kratochvil J. Ein morphologisches Unerscheidungskriterium der arten Microtus epiroticus und M. arvalis (Arvicolidae, Rodentia) // Folia zoologica. — 1982. — Vol. 31, N 2.— S. 97–111.
  • Zagorodnyuk I., Masing M., Peskov V. Sibling-species of common voles in Estonia // Eesti loodus. — Tartu, 1991. — N 11. — P. 674—678.