Саджава — Вікіпедія

село Саджава
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Івано-Франківський район
Тер. громада	Богородчанська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA26040030150083466
Основні дані
Населення	1515
Площа	18 км²
Густота населення	101,39 осіб/км²
Поштовий індекс	77717
Телефонний код	+380 03471
Географічні дані
Географічні координати	48°49′37″ пн. ш. 24°28′54″ сх. д. / 48.82694° пн. ш. 24.48167° сх. д. / 48.82694; 24.48167
Водойми	Саджавка
Місцева влада
Адреса ради	77701 Україна, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н., с-ще Богородчани, вул. Шевченка, 66
Карта
Саджава
Саджава
Мапа
Саджава у Вікісховищі

Саджа́ва — село Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Входить до складу Богородчанської селищної громади.

Засноване в 1492 р. Назва села може походити від назви річки, що протікає через село-Саджавки. Старожили розповідають, що на полях між селом були колись замкові сади. До наших днів на цих полях збереглося кілька старих груш. Виходить назва села походить від слова «Сад». Жителі села завжди робили наголос на перше «а»-Саджава.

Жителі села були національно свідомими, активно творили підпілля ОУН, після початку арештів радянськими окупантами у 1939 році 22 члени організації змушені були покинути Саджаву. Під час виборів до Верховної Ради УРСР у лютому 1941 року більшість саджавців викреслила з бюлетеня прізвище кандидата — начальника обласного НКВС Михайлова, але голова виборчої комісії — прокурор району фальсифікував протокол і записав голосування 100 % за Михайлова.

Улітку 1944 року коло села скинули десант радянських диверсантів лейтенанта Кануннікова, який розбився, а членів його групи разом із радисткою Верещагіною ліквідували повстанці. Їй комуністи невідомо за які заслуги перед місцевою громадою поставили пам'ятник^[1].

Основним ремеслом селян було землеробство. Також панівне місце в економіці селян займали тваринництво, вівчарство конярство. Розвинутими в Саджаві були: ткацтво, різьбярство, столярство, бондарство. Були в Селі кравці, шевці, ковалі.

Село довго-предовго жило без школи. Тільки в 1880 р. було збудовано двокласну школу. В селі було збудовано дві читальні «Просвіти», 1907 році в них нараховувалось 100 осіб. В 1939 р., після приходу в село радянської влади освіта стала обов'язковою, а школа з шестикласної перетворилась на неповну середню. В 1987 р. почало функціонувати нове приміщення школи розраховане на 624 місця. У вересні 1989 р. створено шкільний «Музей етнографії і побуту с. Саджави».

Зараз музей розміщений у 9 кімнатах і нараховує три тисячі унікальних експонатів, зібраних у селі Саджава. Працює музей за такими розділами:

1. Історія виникнення села. Народні легенди про заснування села. Походження його назви.

2. Карта села. Розміщення селянських і громадських садиб та будівель. План жилого будинку. Будівельний та покрівельний матеріал.

3. Родовід. Походження прізвищ.

4. Інтер'єр житла с. Саджава кінця XIX — початку XX ст.

5. Землеробська техніка:

• знаряддя обробітку ґрунту:
• знаряддя молотьби;
• знаряддя віяння;
• знаряддя розмелювання зерна;
• знаряддя приготування кормів для худоби;
• реманент для упрягання коней і худоби.

6. Щедрі дари землі Саджавської. Їжа селян. Хліб.

7. Мисливство.

8. Рибальство.

9. Бджільництво

10. Речі побуту.

11. Деревообробні промисли села.

12. Вироби з металу.

13. Плетіння з металу.

14. плетіння з кори, лози, соломи.

15. Штучні квіти.

16. Писанкарство.

17. Вишивка села.

18. Свята та обряди. Усна народна творчість.

19. Спортивні досягнення.

20. Молодіжні організації.

21. Церковно-релігійне життя.

22. Учнівські вироби.

В одному із залів музею, де представлено інтер'єр жилої кімнати, усе пройняте не просто духом минувшини, а якимось колисково-родинним теплом: і постіль з соломи, на якій м'яко і здорово спати; піч, величезна скриня в куті зі святковим одягом та інше. Представлено різні музичні інструменти: сопілка, скрипка, цимбали, бубон, ситко, мандоліна, бандура, гітара, губна гармошка, баян, перше радіо, грамофон. Надзвичайно цікаві експонати — свідоцтва про освіту, які давали за Австрії, Польщі, під час німецької окупації. Тут також представлені групові фотографії усіх випускників Саджавської середньої школи. Музей став візитною карткою школи, села, району, області. У музеї постійно проводиться велика просвітницька робота. Він став центром обміну досвідом з багатьма педагогічними колективами Львівщини, Тернопільщини, Тисменицького, Надвірнянського, Долинського, Калуського і Богородчанського району. У музеї постійно проводяться екскурсії, зустрічі з цікавими людьми. На сьогодні в ньому побувало близько 12 тис. відвідувачів. Для учнів школи тут проводяться змістовні уроки, які збагачують душу і серце високими і глибокими почуттями. Після відвідування музею учні виконують творчі роботи, а ставши студентами вузів — пишуть реферати, курсові роботи. Налагоджено тісну співпрацю з районним відділом культури, при допомозі якого випущено DVD диск та буклет про музей, який включено в один із маршрутів культурно — пізнавального туризму.

• Василь Гусак «Вивірка» (*1913 — 1946, с. Лесівка) — командир сотні УПА «Верховинці», лицар Бронзового хреста бойової заслуги УПА^[2].
• Хіминець Олексій Семенович «Благий», «Олесь Надрага» (*30.03.1912 — †20.03.1945, біля с. Лесівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.) — командир куреня УПА «Смертоносці», поручник УПА^[3].
• Юрій Федорів — греко-католицький священник, історик, письменник.

На цвинтарі неподалік церкви поховані вояки УГА Зеновій та Євген Пауки в одній могилі зі своїм батьком о. Володиславом Пауком.

• Музей етнографії і побуту с. Саджава
• Визвольні змагання

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.