French
DeutschСефарди — Вікіпедія
| Сефарди | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||
| Самоназва | івр. סְפָרַדִּים | ||||||
| Кількість | 1,5–2,0 млн (20 % від євреїв світу) | ||||||
| Ареал |  Ізраїль, .svg){kind=small} Франція,  США,  Аргентина,  Венесуела,  Іспанія, .svg){kind=small} Канада,  Уругвай,  Італія,  Туреччина,  Марокко,  Болгарія,  Хорватія і  Словенія | ||||||
| Близькі до | ашкеназі, мізрахім, а також араби | ||||||
| Входить до | євреї | ||||||
| Мова | історичні: ладіно та інші єврейсько-романські мови Сучасні: гебрейська, французька, англійська, іспанська , арабська | ||||||
| Релігія | юдаїзм, атеїзм, агностицизм, християнство | ||||||
_cropped.jpg)
Сефа́рди (івр. סְפָרַדִּים, Sefaraddim, або івр. יְהוּדֵי סְפָרַד, Ye'hude Sepharad, «іспанські євреї»; англ. Sephardim, Sephardi Jews) — етнографічна група єврейського народу. Сформувалася на Піренейському півострові та у Північній Африці після міграцій юдеїв у Римській імперії та, згодом, у Халіфаті. Історично, побутовою мовою сефардських євреїв була ладіно (жудезмо, сефардська мова). У власній літургічній традиції використовується сефардський варіант вимови гебрейської.
Термін сефард походить від Сфарад, що на івриті означає «Іспанія». Золота доба сефардської мови і культури припала на час мусульманського правління в Іспанії[1].
Після завершення Реконкісти в 1492 році сотні тисяч романомовних євреїв, що відмовилися прийняти християнство (див. Марани), були вигнані з країни.
Срібна доба сефардської культури розпочалася після Вигнання з Іспанії. Сефардські євреї були запрошені турками-османами для заселення Балканських міст, захоплених після поразки Візантії. Пальму першості в цьому взяли Салоніки. Боячись поступового повернення в розграбоване місто греків і слов'ян — християн із сусідніх сіл, турки воліли заселити його євреями. Аж до початку XX століття євреї становили понад половину населення 100-тисячного міста, а його основною мовою став ладіно. Голокост у роки німецької окупації і масова еміграція євреїв до США й Ізраїлю призвели до зникнення колись багатої і досить впливової національної більшості в Салоніках.
Стали називатися сефардами (на сучасному івриті — «іспанці») після їх вигнання з Іспанії і Португалії наприкінці 1492 і після виходу з Піренейського півострова згодом (у XVI–XVIII ст.). Традиційно розмовляли мовою ладіно (сефардською), що є діалектом іспанської[1].
Переселилися на південь і південний схід (країни Північної Африки), на схід (Палестина, Мала Азія, Балканський півострів, Апеннінський півострів), на північний схід (Південь Франції), на північ (Англія, Нідерланди), на захід (відпливли з Колумбом). У північній Африці вигнані іспанські євреї асимілювалися в місцеві єврейські громади, в інших країнах розселення іспанських євреїв асиміляція відбувалася в нові мовні культури. Однак у Туреччині й Греції їхні нащадки залишалися ладиномовними аж до середини XX століття.
З утворенням Держави Ізраїль у 1948 р.більшість ладіномовних сефардів Туреччини й Греції іммігрували до Ізраїлю, відбувається процес їхньої асиміляції з іншими євреями Ізраїлю і забування мови ладино. Сьогодні в Ізраїлі сефардами або євреями сефардського спрямування вважаються не тільки сефарди у вузькому сенсі слова, а і євреї-репатріанти з арабських країн, курдські, перські, афганські, середньоазійські, грузинські, кавказькі та кочинські євреї. Це пов'язано з тим, що ці євреї сповідують юдаїзм іспанського (сефардського) канону, що відрізняється від німецького (ашкеназького), оскільки розвивався незалежно від нього. Незважаючи на те, що вигнані сефарди оселилися головно в басейні Середземного моря, сефардський канон поширився далеко за межі їхніх нових поселень. Нащадками вигнаних сефардів є болгарські євреї, євреї в західній частині Туреччини (турецькі євреї), грецькі євреї, югославські євреї, італійські євреї. Ці євреї мають право на іспанське громадянство відповідно до сучасних законів Іспанії.
Ізраїль 725,000
Франція 350,000
США 100,000
Аргентина 60,000
Канада 60,000
Бразилія 60,000
Мексика 40,000
Венесуела 35,000
Уругвай 30,000
Італія 30,000
Туреччина 25,000
Греція 18,000
Іспанія 12,000- Греція 8,500
Чилі 8.000
Марокко 6,000
Болгарія 5,000
Колумбія 5,000
Куба 3,500
Сербія 3,000
Хорватія 3,000
Перу 3,000
Португалія 2,500
- Барух Спіноза — філософ.
- Каміль Піссарро — художник.
- Бенджамін Натан Кардозо — юрист.
- Абрахам Пайс — фізик.
- П'єр Мендес-Франс — прем'єр Франції.
- Ніколас Мадуро — президент Венесуели.
- Емма Лазарус — письменниця.
- Еміліо Джино Сегре — фізик.
- Сальвадор Лурія — мікробіолог.
- Еліас Канетті — письменник.
- Рита Леві-Монтальчині — нейробіолог.
- Клод Коен-Таннуджі — фізик.
- ↑ а б Ґаус, 2016, с. 4.
- Карл-Маркус Ґаус. Зникомі європейці. Слідами сефардів Сараєва, ґотшейських німців, арберешів, лужичан і арумунів. — Київ : Темпора, 2016. — Т. пер. Христина Назаркевич. — 300 с. — ISBN 978-617-569-292-9.
- Сефарды // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.), Т. 7, Кол.: 772—782.
- Kaplan, Yosef. An Alternative Path to Modernity: The Sephardi Diaspora in Western Europe, Brill, 2000, ISBN 9004117423.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сефарди
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | Большая российская энциклопедия · Велика каталанська енциклопедія · Электронная еврейская энциклопедия · Энциклопедия Кругосвет · Cultureel Woordenboek · Encyclopédie Larousse · Encyclopedia Treccani · Encyclopædia Britannica · Encyclopædia Universalis · Treccanis Dizionario di Storia · Treccanis Enciclopedia Italiana |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |