Хіраґана — Вікіпедія

Хіраґа́на^[1] (яп. 平仮名, ひらがな, «гладка абетка», «рівна абетка») — японська складова абетка кана. Одна з систем письма японської мови поряд із катаканою, китайськими ієрогліфами, арабськими цифрами і латинською абеткою. Виникла у IX столітті на базі скорописного варіанту стародавньої японської абетки манйоґана^[2]. Остаточно уніфікована в другій половині XIX століття. Містить 48 знаків, кожен з яких позначає один склад або мору^[3]. Записується в традиційному поетичному або систематизованому фонетичному порядку^[2]. Використовується для запису граматичних часток, відмінкових суфіксів, післякорінних змінюваних частин слова, фонетичних підказок для ієрогліфів, а також у дошкільній літературі.

• Ка́на (яп. 仮名, かな) — «абетка», «вдавані букви», «імітація ієрогліфів»; скорочення від слова каріна (яп. 仮名, かりな)^[4];
• Ка́нна (яп. 仮名, かんな) — «абетка», «вдавані букви», «імітація ієрогліфів»; скорочення від слова каріна (仮名, かりな)^[5];　
• О́ннаде (яп. 女手, おんなで, をんなで) — «жіночий почерк»^[6];
• О́нна-мо́дзі (яп. 女文字, おんなもじ) — «жіночі букви»^[5].
• Со́ґана (яп. 草仮名, そうがな) — «скорописна кана»^[7].

Хіраґана складається з 48 знаків або букв. 5 із них позначають прості голосні звуки, 3 — йотовані голосні звуки, а решта 40 — силаби, сполучення приголосних і голосних звуків. З другої половини XX століття знаки ゐ та ゑ, що вказують на звуки /wi/ та /we/, майже не використовуються, тому фактично абетка складається з 46 знаків^[8].

Традиційно всі знаки хіраґани, за винятком знака ん, що позначає звук /ɴ/, записуються у віршованому порядку. Він називається «іроха», за іменем трьох перших букв вірша い, ろ і は^[8][9]. Починаючи з другої половини XIX століття, у навчальних та академічних виданнях замість віршованого порядку вживається фонетичний. Він має назву ґодзюон — «п'ятдесят звуків» і систематизує всі знаки хіраґани в п'ятидесятикоміркову таблицю за принципом фонетичної спорідненості^[9].

Окрім основних знаків хіраґани, існують додаткові. Вони не вносяться до таблиць іроха та ґодзюону, оскільки є похідними від основних. Додаткові знаки виражають дзвінкі проривні, глухі проривні та пом'якшені приголосні. Дзвінкі приголосні записують із додаванням знака дзвінкості «゛», глухі приголосні — із додаванням знака «゜», а пом'якшені приголосні — із додаванням до знаків фонетичного ряду /i/ зменшених йотованих голосних ゃ, ゅ і ょ.

Манйоґана	Скоропис	Хіраґана
安		あ
以		い
宇		う
衣		え
於		お

Винайдення хіраґани традиційно приписується Кукаю, буддистському ченцю IX століття. Перші згадки про його авторство зустрічаються в праці середньовічного японського літературознавця Кадзан'їна Наґатіки «Показовий аналіз японської катакани», укладеній в першій половині XV століття^[10]. В цій роботі зазначається, що з XI століття Кукай вважався автором «пісні іроха», яка служила зразком для упорядкування хіраґани. Проте японські філологи XX століття відкидають цю гіпотезу, вказуючи на помилкове ототожнення автора «пісні іроха» з автором абетки хіраґана^[10]. На думку Хіросі Цукісіми, у хіраґани не було єдиного автора. Процес її створення тривав декілька десятиліть, в якому брали участь декілька упорядників^[10].

В японському мовознавстві новітнього періоду вважається, що знаки хіраґани — це спрощена форма скоропису китайських ієрогліфів; іншими словами — скоропис скоропису. Згідно з цією гіпотезою, починаючи з кінця VIII століття, японці використовували в поезії та приватних листах систему письма, що називалася манйоґана. Вона передбачала запис японських слів схожими за звучанням китайськими ієрогліфами. На основі цієї системи письма виник скоропис — соґана, який в результаті подальшого спрощення перетворився в хіраґану. Ця гіпотеза є панівною в середовищі японських мовознавців, але вона має дуже мало доказів, які б доводили процес перетворення ієрогліфів у хіраґану^[10].

Найстаріший документ, що вперше фіксує знаки подібні до хіраґани, датується 867 роком^[11]. Це подвірний реєстр провінції Санукі, в якому вжито чотири літери ふ, お, い та と. Вони написані разом із скорописними знаками манйоґани. В деяких релігійно-філософських трактатах IX століття знаки хіраґани використовувалися як підказки для прочитання ієрогліфів. Перше найстаріше джерело, що було повністю написане хіраґаною, — це приватний лист, датований 905 роком, зі збірки документів монастиря Тонан'їн^[11]. Згодом, в джерелах X століття, ця абетка вживалася для нотаток, кореспонденції та графіті. Хоча писемних джерел для визначення точної появи хіраґани дуже мало, Хіросі Цукісіма вважає, що процес її упорядкування завершився в другій половині — кінці IX століття^[12], а з X століття ця абетка набула широкого розповсюдження^[12].

Протягом X—XII століть хіраґана стала поступово використовуватися в щоденниках і оповіданнях. Її часто вживали для запису звичайних побутових речей, тому більшість текстів, складених цією абеткою, відбивають тогочасну японську розмовну мову^[12]. Оскільки знання китайської ієрогліфіки було прерогативою чоловіків, хіраґаною часто послуговувалися жінки. Через це її називали оннаде — «жіночий почерк» або онна-моджі — «жіночі букви». Незважаючи на таке іменування, хіраґана не було письмом лише для жінок. Її часто використовували чоловіки, які записували нею пісні, а також перші відомі оповідання жанру моноґатарі. Велика кількість літературних пам'яток, складена хіраґаною в цей період, була зразком для наслідування наступних поколінь, тому абетка, якою вони були записані, вважалася зразковою. Стиль її знаків відтоді майже не змінювався^[13].

Епохальним для хіраґани став вихід у 913 році Імператорської антології «Збірка старих і нових японських пісень», що була написана знаками цієї абетки. Це був момент, коли хіраґана отримала визнання на державному рівні, перетворившись з письма приватного листування на письмо вишуканої поезії придворної аристократії^[13]. Абетка поступово упорядковувался, а її знаки спрощувалися. Починаючи з пізнього середньовіччя, хіраґана стала об'єктом японської каліграфії поряд із китайськими ієрогліфами^[13].

До XII століття хіраґана рідко використовувалася в текстах, написаних китайським письмом. Проте з XIII століття її стали вживати вперемішку з ієрогліфами. В таких текстах переважали знаки абетки, а ієрогліфи використовувалися як знаки манйоґани. В ранньому новому часі хіраґану вважали письмом для малоосвічених. Окрім поезії, її використовували в оповіданнях, казках та історичних творах для полегшеного сприйняття тексту. Ці роботи використовували багато альтернативних знаків, які позначали однакові звуки. 1900 року всі знаки були остаточно уніфіковано урядовим наказом про початкові школи.

У наведеній нижче таблиці показано порядок написання штрихів кожного символа хіраґани. Вона впорядкована в традиційний спосіб, починаючи з верхньої правої частини, і читається вниз по стовпцях. Номери і стрілки показують порядок написання штрихів^[en] і напрям цих штрихів відповідно.

Кана Порядок написання Лат. Кир. МФА Походження あ а а a 安 あ い і і і 以 い う u у ɯ 宇 う え е е е 衣 え お о о o 於 お か kа ка ka 加 か き kі кі kʲі 幾 き く ku ку kɯ 久 く け kе ке kе 計 け こ kо ко ko 己 こ さ sa са sa 左 さ し shi ші/сі ɕі 之 し す su су sɯ 寸 す せ se се sе 世 せ そ so со so 曾 そ た ta та ta 太 た ち chi чі/ті t͡ɕі 知 ち つ tsu цу t͡sɯ 川 つ て te те tе 天 て と to то to 止 と な nа на na 奈 な に nі ні ɲі 仁 に ぬ nu ну nɯ 奴 ぬ ね nе не nе 禰 ね の nо но no 乃 の は ha ха ha 波 は ひ hi хі çі 比 ひ ふ fu фу ɸɯ 不 ふ へ he хе hе 部 へ ほ ho хо ho 保 ほ ま mа ма ma 末 ま み mі мі mʲі 美 み む mu му mɯ 武 む め mе ме mе 女 め も mо мо mo 毛 も や yа я ja 也 や ゆ yu ю jɯ 由 ゆ よ yо йо jo 与 よ ら ra ра ɾa 良 ら り ri рі ɾʲі 利 り る ru ру ɾɯ 留 る れ re ре ɾе 礼 れ ろ ro ро ɾo 呂 ろ わ wa ва ɰa 和 わ ゐ wi і ɰі 為 ゐ ゑ we е ɰе 恵 ゑ を wo о ɰo 遠 を ん n н n 无 ん

За невеликим винятком для часток は, を і へ, які в деяких випадках вимовляються як «ва», «о» і «е», знаки хіраґани читаються відповідно до вищенаведеної таблиці. До реформ епохи Мейджі правила вимови були складнішими. Сучасні винятки з правил є спадщиною старої системи. Точні правила вимови називаються канадзукай (仮名遣い — «використання кани»).

Існує два знаки хіраґани, які вимовляються як «джі» (じ і ぢ), та два знаки, які вимовляються як «дзу» (ず і づ). Ці пари не є взаємозамінними. Зазвичай, сьогодні «джі» пишеться як じ, і «дзу» як ず, однак існують винятки. Якщо у слові перший склад записується знаком без ніґорі (Х), а другий склад може записуватися тим же знаком, але з ніґорі (Х゛), то для їхнього запису використовується той самий знак хіраґани. Наприклад, тіджімеру («проливати», «скорочувати») передається на письмі як ちぢめる. У складених словах, у яких нігорі робить наступний приголосний дзвінким, також використовується вихідний знак хіраґани. Наприклад, слово ті (血 — «кров») записується й звучить як ち. Коли ж ієрогліфи 血 і 鼻 (хана, «ніс») поєднуються у словосполучення ханаджі (鼻血 — «кровотеча з носа»), звук 血 змінюється з «ті» на «джі». У такий спосіб слово ханаджі пишеться хіраґаною як はなぢ. Тобто для одного й того ж ієрогліфа 血 можуть застосовуватись різні символи хіраґани. Аналогічно, слово цукау (使う — «використовувати») пишеться хіраґаною як つかう, але словосполучення канадзукай (かな使い — «використання кани») пишеться як かなづかい.

Втім, це правило не застосовується, коли ієрогліфи використовуються у словосполученнях, зміст яких незрозумілий з «дослівного» прочитання ієрогліфів. Наприклад, слово інадзума (稲妻 — «блискавка») складається з ієрогліфів іна (稲 — «рис», пишеться як いな) і цума (妻 — «дружина», пишеться як つま, але у складі слова з декількох ієрогліфів як ずま дзума). Оскільки прямий переклад двох ієрогліфів не передає точне значення словосполучення, воно записується хіраґаною як いなずま, а не いなづま.

У хіраґані довгий голосний передається за допомогою додавання голосного до попереднього складу. Як правило, це робиться за допомогою знака «у» う, щоб подовжити звук «о» お і знака «і» い, щоб подовжити звук «е» え, але іноді такі комбінації читаються окремо, як, наприклад, у дієслові 追う, おう (переслідувати), що читається як «оу», оскільки う є закінченням дієслова. Але подовження може записуватись і по-іншому, наприклад, слово о:кій 大きい («великий») записується хіраґаною як おおきい оокій. Знак подовження голосної тьоон (ー, «довгий звук»), який використовується у катакані, застосовується у хіраґані рідко, наприклад, у слові らーめん (рамен, «китайська локшина»), однак таке вживання є винятком.

Слово не може починатися зі знака «н» ん. Однак, після «н» може стояти голосний. Наприклад, рен'ай (恋愛 — «любов») записується хіраґаною як れんあい (слова ренай れない не існує). Перед приголосними «п», «б» і «м» звук «н» вимовляється як «м», що, як правило, відображається під час транскрипції японського тексту кирилицею. Наприклад, слово しんぶん (新聞 — «газета») буде записане як сімбун.

В Юнікоді хіраґана займає кодові позиції з U+3040 по U+309F^[14]:

Блок хіраґани в Юнікоді містить складені символи для всіх знаків хіраґани, які перебувають сьогодні в обігу, включаючи зменшені голосні й палаталізовані звуки для складних складів, а також застарілі знаки «ві» й «ве» й рідко використовуваний «ву» (ゔ). У кодову таблицю включені складені комбінації основних знаків хіраґани з ніґорі та ханніґорі, але їх також можна одержати, якщо слідом за основним знаком поставити окремий знак ніґорі чи ханніґорі (U+3099 і U+309A). Даний метод потрібний для того, щоб додати відповідний діакритичний знак до кани, яка звичайно з ними не вживається. Наприклад, для того, щоб додати ніґорі до голосної або ханніґорі до складу, що починається не на «х».

Знаки U+3095 и U+3096 — це зменшені «ка» (か) і «ке» (け). U+309F — здвоєний знак «йорі» (より), який інколи використовується у текстах, написаних вертикально. U+309B і U+309C — це розділові еквіваленти до комбінованих знакам ніґорі та ханніґорі.

Позіції кодової таблиці U+3040, U+3097 і U+3098 зарезервовані.

• (яп.) Цукісіма Х. Хіраґана // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
• (яп.) 平仮名 // 国語学 / 築島裕著 [Хіраґана // Цукісіма Х. Японське мовознавство]. — 東京: 東京大学出版会, 1964． — pp. 69–75.
• (укр.) Рубель В. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: Аквілон-Прес, 1997.
• (укр.) Кокін-вака-сю. Збірка старих і нових японських пісень / Переклад І. Бондаренка. — Київ: Факт, 2006.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Хіраґана

• Вчимося читати і писати хіраґаною
• Українсько-японський словник онлайн
• (рос.) Абетка хіраґана
• (англ.) Hiragana. Range: 3040–309F // The Unicode Standard 5.2 Code Charts. Unicode Consortium [Архівовано 25 червня 2013 у WebCite]
• Тест на знання хіраґани [Архівовано 22 серпня 2011 у WebCite]