7 Ірида — Вікіпедія

7 Ірида 
Зображення Іриди, отримане за допомогою Дуже великого телескопа
Відкриття
ВідкривачДжон Рассел Гайнд
Місце відкриттяЛондон
Дата відкриття13 серпня 1847
Позначення
Позначення7 Iris
Названа на честьІрида
Тимчасові позначеннявідсутні
Категорія малої планетиАстероїд головного поясу
Орбітальні характеристики[2]
Епоха 23 травня 2014 (2 456 800,5 JD)
Велика піввісь2,385988714843 а. о.
Перигелій1,836101991481 а. о.
Афелій2,935875438205 а. о.
Ексцентриситет0,230464930509
Орбітальний період1346,173399825 д
Середня орбітальна швидкість0,267424686928 °/д
Середня аномалія18,71248757916°
Нахил орбіти5,524376908795°
Довгота висхідного вузла259,6357275189°
Аргумент перицентру145,4366658189°
Фізичні характеристики
Розміри199,83 км
Маса1,36× 1019 кг[1]
Середня густина2,72±0,43 г/см³[1]
Прискорення вільного падіння на поверхні0,055 м/с²
Друга космічна швидкість0,11 км/с
Період обертання7,139 год
Альбедо0,2766
Температура~171 K
макс: 275 K (+2 °C)
Спектральний типS (Толен)
S (SMASS)
Видима зоряна величина6,7[3][4] до 11,4
Стандартна зоряна величина5,51
Кутовий розмір0,32" до 0,07"
CMNS: 7 Ірида у Вікісховищі

7 Іри́да — великий астероїд головного поясу та можливий залишок планетезималі, що обертається навколо Сонця між Марсом і Юпітером. Це четвертий за яскравістю об'єкт в поясі астероїдів. Його класифікують як астероїд S-типу, що означає, що він має кам'яний склад.

Відкриття і назва

[ред. | ред. код]

Ірида була відкрита 13 серпня 1847 року Джоном Гайндом з Великобританії. Це було перше відкриття астероїда Гайндом і сьомий відкритий астероїд загалом.

Ірида була названа на честь богині веселки Іриди в грецькій міфології, яка була посланцем богів, особливо Гери. Її функція помічниці Гери особливо відповідала обставинам відкриття, оскільки Ірида була помічена менш ніж за годину прямого сходження після 3 Юнони (Юнона є римським еквівалентом Гери).

Первісним символом Іриди були веселка і зірка: або простіше .

Порівняння розмірів перших 10 астероїдів і Місяця. Ірида — номер 7.
Орбіта Іриди у порівнянні з орбітами Землі, Марса та Юпітера.

Геологія

[ред. | ред. код]

Ірида — астероїд типу S. Її поверхня яскрава і, ймовірно, є сумішшю металів нікель-залізо та силікатів магнію та заліза. Її спектр подібний до спектру хондритів L[en] і LL[en] з поправками на космічне вивітрювання[5], тому вона може бути важливим джерелом цих метеоритів. Планетарна динаміка також вказує на те, що Ірида має бути значним джерелом метеоритів[6].

Серед астероїдів S-типу Ірида займає п'яте місце за середньогеометричним діаметром після Евномії, Юнони, Амфітріти та Геркуліни. Її форма відповідає сплюснутому сфероїду з великою виїмкою на екваторі, що свідчить про те, що це залишок планетезималі. З Іридою не пов'язане жодна сім'я астероїдів, — ймовірно, через те, що зіткнення відбулося на початку історії Сонячної системи, і викинуті уламки вже встигли розсіятись в поясі астероїдів[7].

Яскравість

[ред. | ред. код]

Яскрава поверхня Іриди та невелика віддаленість від Сонця роблять її четвертим за яскравістю об'єктом у поясі астероїдів після Вести, Церери та Паллади. В протистояння вона має середню зоряну величину +7,8, порівнянну з зоряною величиною Нептуна, і її можна легко побачити в бінокль в більшість протистоянь. У типових опозиціях Ірида яскравіша за більшу, але темнішу Палладу[8]. Але в рідкісні протистояння біля перигелію Ірида може досягати зоряної величини +6,7, наздоганяючи за яскравістю Цереру. Востаннє таке сприятливе протистояння сталось 31 жовтня 2017 року, коли зоряна величина Іриди досягла +6,9[3].

Особливості поверхні

[ред. | ред. код]

Використовуючи прилад SPHERE на Дуже великому телескопі, Hanus et al. змогли визначити на поверхні Іориди вісім кратерів діаметрами від 20 до 40 км, а також сім геологічних утворень невідомої природи. Через невпевненість та спостереження на краю диска Іриди, ці геологічні утворення залишились безіменними і були тільки позначені літерами від A до G. Кратери ж авторами статті були названі грецькими назвами кольорів, що відповідає веселці як знаку Іриди[7]. Однак інформації про розгляд і затвердження цих назв Міжнародним астрономічним союзом немає.

Кратери на Іриді (за Hanus et al.)[7]
кратер англ. д.-грецьк. значення
Хлорос Chloros χλωρός зелений
Хрисос Chrysos χρῡσός золотий
Кірос Cirrhos κιρρός помаранчевий
Кіанос Cyanos κύανος синій
Ерітрос Erythros ἐρυθρός червоний
Глаукос Glaucos γλαυκός сірий
Порфіра Porphyra πορφύρα фіолетовий
Ксантос Xanthos ξανθός жовтий

Обертання

[ред. | ред. код]

Ірида має період обертання 7,14 години. Північний полюс Іриди вказує на екліптичні координати (λ, β) = (18°, +19°) з невизначеністю 4° (Viikinkoski та ін. 2017) або (19°, +26°) з невизначеністю 3° (Hanuš та ін. 2019). Це означає, що осьовий нахил Іриди є дуже великим, так що на більшій частині кожної півкулі сонце не заходить влітку і не сходить взимку. На безповітряному тілі це призводить до дуже великої різниці температур.

Покриття

[ред. | ред. код]

Спостерігались покриття зір Іридою 26 травня 1995 року, а потім 25 липня 1997 року. Обидва спостереження дали діаметр близько 200 км.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Jim Baer (2008). Recent Asteroid Mass Determinations. Personal Website. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 4 грудня 2008.
  2. База даних малих космічних тіл JPL: 7 Ірида (англ.) . Процитовано 2014.05.08. Останнє спостереження 2013.05.18.
  3. а б Donald H. Menzel and Jay M. Pasachoff (1983). A Field Guide до the Stars and Planets (вид. 2nd). Boston, MA: Houghton Mifflin. с. 391. ISBN 0395348358.
  4. Bright Minor Planets 2006. Minor Planet Center. Процитовано 21 травня 2008. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=404 (довідка)[недоступне посилання з лютого 2019]
  5. Y. Ueda et al.
  6. Migliorini, F. та ін. (1997). (7) Iris: a possible source of ordinary chondrites?. Astronomy & Astrophysics. 321: 652. Bibcode:1997A&A...321..652M.
  7. а б в Hanuš, J.; Marsset, M.; Vernazza, P.; Viikinkoski, M.; Drouard, A.; Brož, M. та ін. (24 квітня 2019). The shape of (7) Iris as evidence of an ancient large impact?. Astronomy & Astrophysics. 624 (A121): A121. arXiv:1902.09242. Bibcode:2018DPS....5040406H. doi:10.1051/0004-6361/201834541. S2CID 119089163.
  8. Odeh, Moh'd. The Brightest Asteroids. Jordanian Astronomical Society. Архів оригіналу за 13 August 2007. Процитовано 16 липня 2007.

Посилання

[ред. | ред. код]