7 Ірида — Вікіпедія
Відкриття | |
---|---|
Відкривач | Джон Рассел Гайнд |
Місце відкриття | Лондон |
Дата відкриття | 13 серпня 1847 |
Позначення | |
Позначення | 7 Iris |
Названа на честь | Ірида |
Тимчасові позначення | відсутні |
Категорія малої планети | Астероїд головного поясу |
Орбітальні характеристики[2] | |
Епоха 23 травня 2014 (2 456 800,5 JD) | |
Велика піввісь | 2,385988714843 а. о. |
Перигелій | 1,836101991481 а. о. |
Афелій | 2,935875438205 а. о. |
Ексцентриситет | 0,230464930509 |
Орбітальний період | 1346,173399825 д |
Середня орбітальна швидкість | 0,267424686928 °/д |
Середня аномалія | 18,71248757916° |
Нахил орбіти | 5,524376908795° |
Довгота висхідного вузла | 259,6357275189° |
Аргумент перицентру | 145,4366658189° |
Фізичні характеристики | |
Розміри | 199,83 км |
Маса | 1,36× 1019 кг[1] |
Середня густина | 2,72±0,43 г/см³[1] |
Прискорення вільного падіння на поверхні | 0,055 м/с² |
Друга космічна швидкість | 0,11 км/с |
Період обертання | 7,139 год |
Альбедо | 0,2766 |
Температура | ~171 K макс: 275 K (+2 °C) |
Спектральний тип | S (Толен) S (SMASS) |
Видима зоряна величина | 6,7[3][4] до 11,4 |
Стандартна зоряна величина | 5,51 |
Кутовий розмір | 0,32" до 0,07" |
7 Ірида у Вікісховищі |
7 Іри́да — великий астероїд головного поясу та можливий залишок планетезималі, що обертається навколо Сонця між Марсом і Юпітером. Це четвертий за яскравістю об'єкт в поясі астероїдів. Його класифікують як астероїд S-типу, що означає, що він має кам'яний склад.
Ірида була відкрита 13 серпня 1847 року Джоном Гайндом з Великобританії. Це було перше відкриття астероїда Гайндом і сьомий відкритий астероїд загалом.
Ірида була названа на честь богині веселки Іриди в грецькій міфології, яка була посланцем богів, особливо Гери. Її функція помічниці Гери особливо відповідала обставинам відкриття, оскільки Ірида була помічена менш ніж за годину прямого сходження після 3 Юнони (Юнона є римським еквівалентом Гери).
Первісним символом Іриди були веселка і зірка: або простіше .
Ірида — астероїд типу S. Її поверхня яскрава і, ймовірно, є сумішшю металів нікель-залізо та силікатів магнію та заліза. Її спектр подібний до спектру хондритів L[en] і LL[en] з поправками на космічне вивітрювання[5], тому вона може бути важливим джерелом цих метеоритів. Планетарна динаміка також вказує на те, що Ірида має бути значним джерелом метеоритів[6].
Серед астероїдів S-типу Ірида займає п'яте місце за середньогеометричним діаметром після Евномії, Юнони, Амфітріти та Геркуліни. Її форма відповідає сплюснутому сфероїду з великою виїмкою на екваторі, що свідчить про те, що це залишок планетезималі. З Іридою не пов'язане жодна сім'я астероїдів, — ймовірно, через те, що зіткнення відбулося на початку історії Сонячної системи, і викинуті уламки вже встигли розсіятись в поясі астероїдів[7].
Яскрава поверхня Іриди та невелика віддаленість від Сонця роблять її четвертим за яскравістю об'єктом у поясі астероїдів після Вести, Церери та Паллади. В протистояння вона має середню зоряну величину +7,8, порівнянну з зоряною величиною Нептуна, і її можна легко побачити в бінокль в більшість протистоянь. У типових опозиціях Ірида яскравіша за більшу, але темнішу Палладу[8]. Але в рідкісні протистояння біля перигелію Ірида може досягати зоряної величини +6,7, наздоганяючи за яскравістю Цереру. Востаннє таке сприятливе протистояння сталось 31 жовтня 2017 року, коли зоряна величина Іриди досягла +6,9[3].
Використовуючи прилад SPHERE на Дуже великому телескопі, Hanus et al. змогли визначити на поверхні Іориди вісім кратерів діаметрами від 20 до 40 км, а також сім геологічних утворень невідомої природи. Через невпевненість та спостереження на краю диска Іриди, ці геологічні утворення залишились безіменними і були тільки позначені літерами від A до G. Кратери ж авторами статті були названі грецькими назвами кольорів, що відповідає веселці як знаку Іриди[7]. Однак інформації про розгляд і затвердження цих назв Міжнародним астрономічним союзом немає.
кратер | англ. | д.-грецьк. | значення |
---|---|---|---|
Хлорос | Chloros | χλωρός | зелений |
Хрисос | Chrysos | χρῡσός | золотий |
Кірос | Cirrhos | κιρρός | помаранчевий |
Кіанос | Cyanos | κύανος | синій |
Ерітрос | Erythros | ἐρυθρός | червоний |
Глаукос | Glaucos | γλαυκός | сірий |
Порфіра | Porphyra | πορφύρα | фіолетовий |
Ксантос | Xanthos | ξανθός | жовтий |
Ірида має період обертання 7,14 години. Північний полюс Іриди вказує на екліптичні координати (λ, β) = (18°, +19°) з невизначеністю 4° (Viikinkoski та ін. 2017) або (19°, +26°) з невизначеністю 3° (Hanuš та ін. 2019). Це означає, що осьовий нахил Іриди є дуже великим, так що на більшій частині кожної півкулі сонце не заходить влітку і не сходить взимку. На безповітряному тілі це призводить до дуже великої різниці температур.
Спостерігались покриття зір Іридою 26 травня 1995 року, а потім 25 липня 1997 року. Обидва спостереження дали діаметр близько 200 км.
- ↑ а б Jim Baer (2008). Recent Asteroid Mass Determinations. Personal Website. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 4 грудня 2008.
- ↑ База даних малих космічних тіл JPL: 7 Ірида (англ.) . Процитовано 2014.05.08. Останнє спостереження 2013.05.18.
- ↑ а б Donald H. Menzel and Jay M. Pasachoff (1983). A Field Guide до the Stars and Planets (вид. 2nd). Boston, MA: Houghton Mifflin. с. 391. ISBN 0395348358.
- ↑ Bright Minor Planets 2006. Minor Planet Center. Процитовано 21 травня 2008.
{{cite web}}
: Недійсний|deadurl=404
(довідка)[недоступне посилання з лютого 2019] - ↑ Y. Ueda et al.
- ↑ Migliorini, F. та ін. (1997). (7) Iris: a possible source of ordinary chondrites?. Astronomy & Astrophysics. 321: 652. Bibcode:1997A&A...321..652M.
- ↑ а б в Hanuš, J.; Marsset, M.; Vernazza, P.; Viikinkoski, M.; Drouard, A.; Brož, M. та ін. (24 квітня 2019). The shape of (7) Iris as evidence of an ancient large impact?. Astronomy & Astrophysics. 624 (A121): A121. arXiv:1902.09242. Bibcode:2018DPS....5040406H. doi:10.1051/0004-6361/201834541. S2CID 119089163.
- ↑ Odeh, Moh'd. The Brightest Asteroids. Jordanian Astronomical Society. Архів оригіналу за 13 August 2007. Процитовано 16 липня 2007.