French
DeutschСтеповий жайворонок — Вікіпедія
| Степовий жайворонок | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Жайворонок степовий (Melanocorypha calandra) | ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
 Ареал представників роду (включно з ареалом білокрилого жайворонка) | ||||||||||||||
Види | ||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||
|
Степовий жайворонок[2] (Melanocorypha) — рід горобцеподібних птахів родини жайворонкових (Alaudidae). Представники цього роду мешкають в Євразії і Африці[3]. В Україні мешкає один представник цього роду — жайворонок степовий (Melanocorypha calandra).
Степові жайворонки — середнього розміру птахи, довжина яких становить 16,5-22 см, а вага 44-68 г. Їм притаманні міцні, товсті дзьоби, довгі, широкі, загострені крила і відносно короткі хвости. У деяких видів забарвлення є типовим для жайворонків, з сірувато-коричневими смугами на верхній частині тіла і з білуватими на нижній, однак чорним жайворонкам притаманний яскраво виражений статевий диморфізм, самці цього виду є майже повністю чорними. У деяких видів на грудях є чорні плями.
Степові жайворонки живуть в степах і напівпустелях Центральної і Західної Азії та Середземномор'я. Вони ведуть кочовий спосіб життя, деякі види частково мігрують. Степові жайворонки живляться переважно насінням, доповнюють раціон комахами, особливо під час сезону розмноження. Під час негніздового періоду зустрічаються зграйками.
Виділяють п'ять видів:[4]
- Жайворонок двоплямистий (Melanocorypha bimaculata)
- Жайворонок степовий (Melanocorypha calandra)
- Жайворонок чорний (Melanocorypha yeltoniensis)
- Жайворонок монгольський (Melanocorypha mongolica)
- Жайворонок довгодзьобий (Melanocorypha maxima)
Білокрилого жайворонка, якого раніше відносили до роду Melanocorypha, було переведоно до роду Жайворонок (Alauda).
Відомо також три викопних види степових жайворонків:
- †Melanocorypha serdicensis (пізній міоцен, Болгарія)[5]
- †Melanocorypha donchevi (пізній пліоцен, Виршець, Болгарія)
- †Melanocorypha minor (пліоцен, Угорщина)[6]
Наукова назва роду Melanocorypha походить від сполучення слова дав.-гр. μέλας — чорний і κορυφος — "невідомий чорноголовий птах, якого згадував Аристотель", імовірно, помилково вжитий замість κορυδος — жайворонок.[7]
- ↑ Boie. Bemerkungen über mehrere neue Vogelgattungen. „Isis von Oken”. 21, ss. kol. 322, 1828.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ E. de Juana, F. Suárez, P. Ryan, P. Alström, P. Donald: Family Alaudidae (Larks). W: J. del Hoyo, A. Elliott, D.A. Christie: Handbook of the Birds of the World. Cz. 9: Cotingas to Pipits and Wagtails. Barcelona: Lynx Edicions, 2004, ss. 579-581. ISBN 84-87334-69-5.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Nicators, reedling, larks. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 25 липня 2022.
- ↑ Zlatozar Boev (2012). Neogene Larks (Aves: Alaudidae (Vigors, 1825)) from Bulgaria (PDF). Acta Zoologica Bulgarica. 64 (3): 295—318.
- ↑ Eugen Kessler (2013). Neogene songbirds (Aves, Passeriformes) from Hungary (PDF). Hantkeniana. Contributions of the Department of Palaeontology. Eötvös University. 8: 37—149. Архів оригіналу (PDF) за 9 січня 2014. Процитовано 10 січня 2014.
- ↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 247. ISBN 978-1-4081-2501-4.
- Rudolf Pätzold: Die Lerchen der Welt. Westarp Wissenschaften, Magdeburg 1994, ISBN 3-89432-422-8.
- Rudolf Pätzold: Kompendium der Lerchen. Alle Lerchen unserer Erde. Jan-Schimkat-Medienpublikation, Dresden 2003, ISBN 3-00-011219-7.
 | Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |