Дорогобуж (село) — Вікіпедія

Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. Ця стаття потребує упорядкування для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (березень 2016) (Дізнайтеся, як і коли вилучати це шаблонне повідомлення[en]) Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (березень 2016) Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (березень 2016)

село Дорогобуж
Церква Успіння Пресвятої Богородиці
Країна	Україна
Область	Рівненська область
Район	Рівненський район
Тер. громада	Бабинська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA56060010040051399
Основні дані
Перша згадка	1084
Населення	663
Поштовий індекс	35434
Телефонний код	+380 3650
Географічні дані
Географічні координати	50°37′8″ пн. ш. 26°33′59″ сх. д. / 50.61889° пн. ш. 26.56639° сх. д. / 50.61889; 26.56639
Відстань до обласного центру	24 км
Відстань до районного центру	12 км
Місцева влада
Адреса ради	Рівненська область, Рівненський район, с. Горбаків, вул. Центральна, 29
Карта
Дорогобуж
Дорогобуж
Мапа
Дорогобуж у Вікісховищі

Дорогобу́ж — село у складі Бабинської сільської громади Рівненського району Рівненської області; населення — 663 особи. Вперше згадується в «Правді Ярославичів», а після — в літописі «Повість временних літ» 1084 рік.

Дорогобуж — давньоруське місто на Волині. Вперше згадується у літописі (1084) у зв'язку з тим, що був відданий тоді князеві Давидові Ігоревичу. Після його смерті (1112) Дорогобузьку волость одержав Володимир-Волинський князь Ярослав Святополчич. Потім нею володіли великі київські князі, зокрема Володимир Мстиславович (1150—1154, 1170—1171) до Ізяслава Мстиславича, при якому Дорогобуж мав власних князів, склавши особливе, залежне від Києва, князівство разом з Пересопницею. Згодом туди перемістилася столиця князівства. У кінці XII ст. Дорогобуж перестав бути самостійним уділом й залежав від Шумських, Дубровицьких і Пересопницьких удільних князів. Згодом входив у володіння князів Острозьких, які мали тут замок. Згідно грамоти литовського князя Олександра Волинській землі у 1501 році у Дорогобужі відбувалися ярмарки.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[1]:

Церква Успіння Пресвятої Богородиці . Історик ХІХ ст. О. А. Фотинський, який був у Дорогобужі у 90-х роках ХІХ ст., зафіксував наявність плінфи у стінах будівлі, яка використовувалась у київському будівництві ХІ-ХІІІ ст. Тому є припущення, що Успенська церква с. Дорогобуж була заснована в ХІ ст. як монастирський храм.

У Тернопільському архіві знайдені матеріали невідомого автора, датовані 1925 р., тобто через 25 років після О. Фотинського, який подає інші вказівки: «Успенська… церква в с. Дорогобуж побудована в давнину, якщо не в ХІ ст., то в ХІІ ст., потім зруйнована і наново відбудована Костянтином Костянтиновичем князем Острозьким біля 1580 року на збереженій… основі».

Під час архітектурно-археологічних досліджень Успенської церкви Г. А. Песковою в 1988 р. були відкриті залишки домонгольської церкви.

Причиною руйнування Успенської церкви міг бути цілий ряд історичних подій. Це могли бути походи золотоординських ханів Куремси (1253—1255, 1257, 1259 рр.); Бурундая (1259—1260 рр.), а також походи кримчаків.

Отже, за думкою більшості дослідників, Успенська церква в Дорогобужі побудована у 70-х роках ХІІ ст. і була першою в зодчестві Русі будівлею одноапсидною, квадратною в плані, із чотирма масивними опорами, які здатні нести високий барабан із куполом, що дозволяє бачити в ній попередницю храмів із баштоподібною композицією, які поширились на Русі на рубежі ХІІ і ХІІІ століть.

У ХVІ ст. доля Дорогобужа була пов'язана з магнатською родиною Острозьких, яка, користуючись підтримкою народу, розгорнула величезну  будівельну діяльність. В результаті були побудовані великі оборонні та культові споруди. Успенська церква — одна з таких пам'яток. Засновником цієї церкви літературні джерела вказують князя К. К. Острозького, однак, не виключено, що монастир існував і до побудови  нової церкви.

Обмежені відомості про побудову Дорогобузької церкви, які викладені в статтях переважно краєзнавчого характеру, подають ще одне датування будівлі церкви — кінець  ХVІІІ ст.

Після прийняття церковної унії Успенський монастир зайняли монахи василіанського ордену. М. Орлович подає у своєму путівнику малоймовірний факт побудови василіанцями церкви в Дорогобужі у класичному стилі, інші автори ХІХ — початку ХХ ст. говорять про перебудову церкви у 1786 р.

У 1892 році, відзначаючи 900-річчя Волинської єпархії, відновленої князем Володимиром Великим, у Дорогобужі перед храмом Успіння Богородиці поставлено величавий циліндричної форми пам'ятник, зверху прикрашений хрестом.

Згодом церква ремонтувалась ще раз у 1936 р., 1950 р. до неї була добудована дерев'яна двоповерхова дзвіниця, яка була з'єднана з головним фасадом церкви.

Існує теорія, що під церквою є городище з підземними ходами, адже у 20-х рр. ХХ ст. там був знайдений скелет людини прикутої до стіни.

Після тривалого періоду запустіння в радянські часи, 25 років тому, 10 листопада 1988 року, зусиллями громади храм відновив богослужіння. А щоб це сталося, люди добивалися, їздили у Москву, Київ. Приміщення церкви, яке майже зруйнувалося, спільними зусиллями людей та держави вдалося відродити. Сьогодні церкву не впізнати. Православна громада з допомогою благодійників і влади утримує і оберігає Свято-Успенський храм як символ духу і незламності української нації. Проведено ремонт всередині храму, впорядкували зовні, придбали нові дзвони.

У тисячолітній святині — храмі Успіння Пречистої Богородиці — збереглась одна з найстаріших Богородичних ікон, що дійшли до нас крізь віковічні лихоліття ще із Дорогобузького монастиря княжих часів XII століття — одна з рідкісних пам'яток давнього українського малярства, волинської школи іконопису. Благодатна ікона Божої Матері — «Богородиця Одигітрія з Дорогобужа» написана на полотні, наклеєному на дерев'яну дошку. Мати Божа на ній зображена до пояса, з дитятком Ісусом на лівій руці. У 1769 році ікону заново було прикрашено срібною ризою мистецького карбування. Первісне її походження невідоме, можливо, вона передана сюди з монастиря Преображення Господнього. З історичних джерел дізнаємося, що образ цей обновлявся 1577 року. Після обновлення домальовано 12 апостолів навкруги Богородиці.

• Городище ХІ-ХІІІ ст.
• Успенська церква XIV—XVI ст.

• Василь Попенко (1934) — поет, народився тут.

• АРТЮШКЕВИЧ Георгій Демидович (1907 — 1977). Воював під Кенігсбергом. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
• ВОЙТОВИЧ Василь Карпович (7 жовтня 1920 — 25 квітня 1992) — брав участь у взятті Берліна.
• ВОЙТОВИЧ Онисим Григорович (27 липня 1930 — 22 лютого 1996)
• ВОЗНЮК Давид Андрійович
• ДОВГОШИЮК Іван
• ЖМАК Василь Петрович (1915 — 1992)
• ІЛЬЧУК Данило
• КЛИМЧУК Петро Давидович
• КОЗЛИНЕЦЬ Давид Іванович (10 червня 1916 — 17 травня 1998) — інвалід другої світової.
• МАШЛАЙ Василь Федорович (18 липня 1902 — 17 жовтня 1991)
• МУЛЯК Іван Васильович (10 жовтня 1910 — 9 грудня 1988)
• ПОПЕНКО Йосип Матвійович (1920 — 1990)
• ПОПЕНКО Дмитро Петрович (1915 — 1945), народився у селі Дорогобуж, 1943 року був призваний на війну. Воював у Східній Прусії, де й загинув у 1945 р.
• ПОПЕНКО Петро Кирилович (5 вересня 1922 — 1971). Закінчив два класи Дорогобузької початково школи. Під час Другої світової війни воював на білоруському фронті, тричі поранений. Нагороджений медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945рр».
• РОЖКОВ Василь
• САЧУК Дмитро
• ХАМУЙЛО Андрій Тихонович (12 липня 1921 — 12 квітня 1999)
• ШИРМА Федір Андрійович (14 лютого 1914 — 24 січня 2002)
• ШИШКА Давид Сергійович (22 червня 1922 — 9 квітня 2005), після визволення Рівненщини від німецько-нацистських загарбників у 1944 році був призваний до лав радянської армії. Воював у Прибалтиці до Перемоги. Був нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр».
• ЯНЧУК Пантелеймон Іванович (9 серпня 1915 —), призваний на фронт 24 березня 1944 року. Брав участь у боях під Ригою. Отримав звання молодшого сержанта. Нагороджений орденом «За мужність», орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями: «За перемогу над Німеччиною», «Жукова».
• ЯНЧУК Яків Іванович (20 жовтня 1923 — 14. квітня 2012), мобілізований 1941 р., воював у Білорусі, Литві, Україні, Східній Прусії. Був поранений під Латвією у ліву руку, а 1944 поранений в ліву тім'яну область черепа, отримав контузію. Нагороджений: орденом «Отечественной войны», орденом І степеня «За храбрость, стойкость, мужество», медаллю «Жукова».
• ЯРОСЛАВСЬКИЙ Йосип Іванович (1 квітня 1914 — 14 грудня 1996)

• Дорогобузькі джерела

• Александрович В. Дорогобузька ікона Богородиці Одигітрії і малярська культура княжої України другої половини XIII — початку XIV століття
• Александрович В. Українське малярство XIII—XV ст. (Студії з історії українського мистецтва. — Т. 1). Львів, 1995.
• Дорогобужу на Волині − 925 (1084—2009) / редактор-упорядник Богдан Столярчук-Попенко. — Рівне, 2009.
• Кравчук С., Кравчук О. Перехрестя вождя Божа: історія Дорогобузького Погориння в нарисах / Спиридон Кравчук, Олеся Кравчук. — Рівне. — 2005.
• Моця О. П. Дорогобуж [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 453. — ISBN 966-00-0405-2.
• Моця О. П. Дорогобуж [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Прищепа Богдан. Погоринські міста в Х-ХІІІ ст. – Рівне: ПП Дятлик М., 2016. 297 с.,
• Фотинский О. А. Дорогобуж-Волынский// Труды Общества исследователей Волыни. Т. 1. Житомир, 1902. С. 33-91. (рос.)

• Дорогобуж на сайті Пам'ятки України [Архівовано 27 лютого 2020 у Wayback Machine.]
• Дорогобуж на сайті Замки та храми України [Архівовано 14 квітня 2019 у Wayback Machine.]
• Дорогобузьке городище - Міста Погориння
• Змайстрували дзвони із гільз і балонів
• http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=930:925--------------1084&catid=30:2012-09-11-08-11-50 [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• http://www.pslava.info/DorogobuzhS_CerkUspinnja,195455.html [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
• https://web.archive.org/web/20160304061425/http://history.ukma.edu.ua/docs/journals/naukovi-zapysky/78/horin.pdf
• http://dorogbibl.ucoz.ua/index/dorogobuzh_istorija/0-4 [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

1. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних