Смирнов Юрій Олександрович — Вікіпедія

Смирнов Юрій Олександрович
4-й Міністр внутрішніх справ України
26 березня 2001 — 27 серпня 2003
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Кравченко Юрій Федорович
Наступник	Білоконь Микола Васильович
Народився	17 серпня 1948(1948-08-17) (76 років) Буй, Костромська область, Росія
Відомий як	політик
Країна	Росія
Alma mater	Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Професія	юрист
Звання	Генерал-полковник
Релігія	Православний
Нагороди

Юрій Олександрович Смирнов (* 17 серпня 1948, Буй, Костромської області, Росія) — міністр внутрішніх справ України в 2001–2003 роках. Генерал-полковник міліції.

У 1970 році закінчив Харківську юридичну академію імені Ярослава Мудрого за спеціальністю «правознавство».

З грудня 1971 р. — слідчий ВВС Комінтернівського райвиконкому м. Харкова.

1972–1975 рр. — інспектор, старший інспектор інспекції з особового складу, потім до 1985 р. працював начальником відділення, заступника начальника відділу кадрів УВС Харківського облвиконкому.

У листопаді 1985 р. призначений на посаду начальника ВВС Жовтневого райвиконкому м. Харкова.

1988–1994 рр. — начальник управління карного розшуку, заступник начальника Управління — начальник слідчого управління УВС Харківської області.

1994–1997 рр. очолював УМВС України в Луганській області.

У травні 1997 р. призначений на посаду заступника Міністра у Північно-східному регіоні — начальника УМВС України в Дніпропетровській області.

З травня 2000 до березня 2001 р. заступник Міністра — начальник ГУМВС України в м. Києві.

З 2001 року по 2003 рік — Міністр внутрішніх справ України. 15 травня 2001 року Міністр внутрішніх справ зробив заяву, відповідно до якої двоє підозрюваних у вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе, — це особи, які вживали наркотичні засоби, померли, і, відповідно, справу було закрито. Міністр також зазначив, що вбивство було не спланованим, без попереднього умислу і без будь-якого політичного мотиву. 17 травня 2001 року Генеральна прокуратура спростувала цю заяву і рекомендувала Міністру в подальшому утримуватись від оприлюднення будь-якої інформації, яка стосується кримінального розслідування^[1].

2003 — 2005 рр. — радник Президента України, заступник Секретаря РНБОУ.

З 2005 року по 2008 рік — перший заступник голови Правління ЗАТ КБ ПриватБанк, одночасно — радник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації (2008)^[2].

З липня 2008 року — віце-президент МНПК «Веста».

Член Політичної Ради Єдиного Центру.

Одружений, має двох дітей.

• Орден «За заслуги» I ст. (16 серпня 2003) — за вагомі досягнення у професійній діяльності, особисті заслуги у зміцненні законності і правопорядку та з нагоди 55-річчя від дня народження^[3]
• Орден «За заслуги» II ст.
• Орден «За заслуги» III ст.
• Орден Данила Галицького (19 серпня 2008) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 17-ї річниці незалежності України^[4]
• Заслужений юрист України (17 грудня 2002) — за вагомий особистий внесок у справу зміцнення законності та правопорядку, захист конституційних прав і свобод громадян, зразкове виконання службового обов'язку та з нагоди професійного свята — Дня міліції^[5]
• Командорський хрест ордена святого Григорія Великого (Ватикан, 11 грудня 2001)^[6][7]
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (18 серпня 2003) — за багаторічну плідну працю в органах внутрішніх справ, високий професіоналізм та значний особистий внесок у зміцнення законності і правопорядку^[8]
• Відомчі заохочувальні відзнаки МВС України — Почесний працівник МВС України, «Лицар Закону», «Хрест Слави», «За безпеку народу» ІІ ст., «Закон і честь», «Почесний знак МВС України», «За міжнародне співробітництво у правоохоронній діяльності» та «За розвиток науки, техніки і освіти» І і ІІ ступенів.

• Смирнов [Архівовано 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Сторінка на сайті Дніпропетровської організації Єдиного Центру [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]