Географія Екваторіальної Гвінеї — Вікіпедія

Географія Екваторіальної Гвінеї
Географічне положення Екваторіальної Гвінеї
Географічне положення
Континент	Африка
Регіон	Центральна Африка
Координати	2°00′ пн. ш. 10°00′ сх. д. / 2.000° пн. ш. 10.000° сх. д. / 2.000; 10.000
Територія
Площа	28051 км² (146-те)
• суходіл	100 %
• води	0 %
Морське узбережжя	296 км
Державний кордон	528 км
Рельєф
Тип	рівнинно-гористий
Найвища точка	гора Піко-Базіле (3008 м)
Найнижча точка	Атлантичний океан (0 м)
Клімат
Тип	екваторіальний
Внутрішні води
Найдовша річка	Беніто ( км)
Найбільше озеро	[[_]] ( км²)
Інше
Природні ресурси	вуглеводні, деревина, золото, боксити, алмази, руди кольорових металів, будівельні матеріали,
Стихійні лиха	штормові вітри, паводки, активний вулканізм
Екологічні проблеми	забруднення вод, знеліснення

Екваторіальна Гвінея — центральноафриканська країна, що знаходиться в центральній частині континенту, на островах і східному узбережжі Гвінейської затоки . Загальна площа країни 28 051 км² (146-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 28 051 км², а на поверхню внутрішніх вод — 0 км²^[1]. Площа країни трохи менша ніж площа Київської області України.

Офіційна назва — Республіка Екваторіальна Гвінея, Екваторіальна Гвінея (ісп. República de Guinea Ecuatorial, Guinea Ecuatorial; фр. République de Guinée équatoriale, Guinee Equatoriale)^[2]. Назва країни походить географічного положення по обидва боки від екватору (острів Аннобон лежить у Південній півкулі), проте сама лінія не проходить її територією. Топонім Гануа, Гінья (Ganua, Ginya) зустрічається на картах XIV століття^[3][2]. У сучасному вигляді, Гвінея (порт. Guinea) уведений у XV столітті португальськими мореплавцями на означення усіх африканських земель на південь від Сахари, від них він потрапив до інших європейських мов^[3]. З мови сусу топонім перекладається як жінки, за іншою версією, походить від бербер. Akal n-Iguinawen, що означає Земля німих, тобто варварів, що не розуміють берберської^[3]. Колишня колоніальна назва до 1968 року — Іспанська Гвінея^[3].

Екваторіальна Гвінея — центральноафриканська країна, що межує з двома іншими країнами: на півночі — з Камеруном (спільний кордон — 183 км), на сході й півдні — з Габоном (345 км). Загальна довжина державного кордону — 528 км^[1]. Екваторіальна Гвінея омивається водами заток Біафра (північ) і Кориско (південь) Гвінейської затоки Атлантичного океану. Загальна довжина морського узбережжя 296 км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[4][5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя^[5][1].

Час в Екваторіальній Гвінеї: UTC+1 (-1 година різниці часу з Києвом)^[6].

Надра Екваторіальної Гвінеї багаті на ряд корисних копалин: нафту, природний газ, золото, боксити, алмази, тантал, пісок, гравій, каолін^[7].

Середні висоти — 577 м; найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м); найвища точка — гора Піко-Базіле (3008 м).

Територія Екваторіальної Гвінеї лежить у екваторіальному кліматичному поясі^[8]. Цілий рік панують екваторіальні повітряні маси^[9]. Цілий рік спекотно, сезонні коливання температури незначні, значно менші за добові^[9]. превалюють слабкі вітри, цілий рік надмірне зволоження, майже щодня по обіді йдуть дощі, часто зливи з грозами^[9].

Екваторіальна Гвінея не є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO)^[10].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 26 км³^[1]. Дані про площу зрошуваних земель в країні, станом на 2012 рік, відсутні.

Річки країни несуть свої води до Гвінейської затоки Атлантичного океану.

Земельні ресурси Екваторіальної Гвінеї (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 10,1 %,
  • орні землі — 4,3 %,
  • багаторічні насадження — 2,1 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 3,7 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 57,5 %;
• інше — 32,4 %^[1].

Зоогеографічно територія країни належить до Західноафриканської підобласті Ефіопської області^[9].

Екваторіальна Гвінея є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
• Монреальського протоколу з охорони озоновогошару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[11].

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: штормові вітри; несподівані паводки; активний вулканізм на острові Біоко, вулкан Санта-Ізабель (3007 м) востаннє вивергався 1923 року^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• невідповідність питної води санітарним нормам;
• знеліснення.

У фізико-географічному відношенні територію Екваторіальної Гвінеї можна розділити на 3 райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом:

• Острів Біоко.
• Мбіні.
• Острів Аннобон.

• Центральна Африка
• Гвінея (регіон)

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Африка : фізико-географічний нарис. — вид. 2-ге, перероб. і доп. — К. : Радянська школа, 1957. — 232 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Екваторіальна Гвінея // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : навч.-метод. посібник. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 184 с. — ISBN 978-617-10-0374-3.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Экваториальная Гвинея // Африка: энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / гл. ред. А. А. Громыко. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — Т. 2. К-Я сторінок = 671.}}
• (рос.) Браун Л. Африка. — М. : Прогресс, 1976. — 288 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005.
• (рос.) Экваториальная Гвинея // Страны Африки. Политико-экономический справочник / ред. В. Солодовников, В. Румянцев. — М. : Издательство политической литературы, 1969. — 318 с.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Географія Екваторіальної Гвінеї

• Вікісховище : Атлас Екваторіальної Гвінеї.

• Карти Екваторіальної Гвінеї : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Equatorial Guinea : [англ.] : [арх. 12 березня 2019] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 4 November. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Екваторіальну Гвінею : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.