Ерік Орсенна — Вікіпедія

Ерік Орсенна
(фр.) Erik Orsenna
Ерік Орсенна. Париж, 2008
Ім'я при народженніЕрік Арну (Erik Arnoult)
ПсевдонімЕрік Орсенна
Народився22 березня 1947(1947-03-22) (77 років)
Париж, Франція
ГромадянствоФранція
Діяльністьпрозаїк
Сфера роботилітература[1][1], економіка[1] і політика[1]
Alma materЛондонська школа економіки та політичних наук, Інститут політичних досліджень і Університет Париж I Пантеон-Сорбонна
ЗакладВища нормальна школа, Університет Париж I Пантеон-Сорбонна, Université de Rouen-Normandie і Лондонська школа економіки та політичних наук
Мова творівфранцузька
Magnum opusQ3203388?
ЧленствоФранцузька академія[2] і Académie nationale de pharmacied[3]
НагородиГонкурівська премія (1988), Гонкурівська премія ліцеїстів (1988), премія імені Роже Нім'є (1978), Премія Птолемея (2015), Міжнародна премія Nonino (1990)
Сайт: erik-orsenna.com
CMNS: Ерік Орсенна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Ерік Орсенна (фр. Erik Orsenna; нар. 22 березня 1947(19470322), Париж, Франція) — французький письменник, член Французької академії. Справжнє ім'я — Ерік Арну (фр. Erik Arnoult).

Біографія

[ред. | ред. код]

Ерік Арну народився в Парижі в 1947 році. Його дитинство не було безхмарним: батьки Еріка не ладнали один з одним, і атмосфера в сім'ї гнітила дитину[5]. Його єдиним другом був молодший брат, з яким він мав спільну пристрасть до читання, що рано розвинулася.

Орсенна вивчав економіку в паризькому Інституті політичних досліджень, філософію в Сорбонні і математику в Лондонській школі економіки і політичних наук[6]. Повернувшись до Франції, він публікує свій перший роман «Loyola's blues» (1974) і захищає докторську дисертацію[6]. В цей же час він обирає собі псевдонім — Ерік Орсенна — за назвою міста з роману Жульєна Грака «Узбережжя Сирта»[6].

Протягом 11 років Орсенна займався дослідницькою і викладацькою діяльністю в області економіки і фінансів. Був радником з питань культури в уряді Міттерана[6]. З 1985 року — член Державної ради Франції[6]. У 1998 році Ерік Орсенна був обраний членом Французької академії. Він також є членом таких державних і громадських організацій, як Міжнародний центр моря в Рошфорі (голова), міжнародна асоціація FARM, що займається розвитком сільського господарства в бідних країнах (віцеголова), компанія Garbios, що спеціалізується на так званій зеленій хімії (член ради директорів), і ряду інших[7].

Паралельно з державною і громадською діяльністю Орсенна не припиняє займатися письменництвом. У його творах відображена широка сфера власних інтересів, у числі яких подорожі (Орсенна відвідав близько 80 країн), море, музика і французька мова[8]. Це коло постійно розширюється, тому що Орсенна, за його власним визнанням, все життя відчував гостру і невтомну спрагу нових знань. Так, у віці 55 років він виявив, що абсолютно не розбирається в природничих науках, і вирішив надолужити згаяне[8]. У 2005 році вийшла його книга «Portrait du Gulf Stream», в якій він доступною мовою розповідає про те, як формуються течії і яким чином вони впливають на життя на нашій планеті. Лавреат численних літературних премій і видатний державний діяч, він не зупиняється на досягнутому.

Творчість

[ред. | ред. код]

Ерік Орсенна почав писати в десятирічному віці під впливом коміксів (у першу чергу про Тентена) і романів Дюма[5]. За його власними словами, перший опублікований роман, «Loyola's blues» (автобіографічне оповідання про життя хлопчика в єзуїтському коледжі), насправді тринадцятий, але всі попередні він ніколи нікому не показував[5]. Більш того, одинадцять з них він викинув, після того, як прочитав «Бляшаний барабан» Гюнтера Грасса і «Сто років самотності» Маркеса, які справили на нього величезне враження.

Другий роман — «La Vie comme à Lausanne» — був доброзичливо прийнятий критиками і отримав премію Роже Німьє. Сам Орсенна особливо радів визнанню в середовищі колег-письменників, серед яких відтоді у нього з'явилися численні друзі і знайомі[5].

Починаючи з 70-х років, Орсенна публікував, у середньому, по одній книзі в рік. У 1988 році він отримав Гонкурівську премію за свій роман «Колоніальна виставка» («L'exposition coloniale»). Його творчість вирізняється жанровим розмаїттям: романи, есе, науково-популярні твори, дитяча література. Закоханий у рідну мову, Орсенна завжди мріяв долучити до її багатств молоде покоління і написав для юних французів серію книг (La grammaire est une chanson douce та ін.), герої яких здійснюють справжнісінькі подорожі країною мови. Для Еріка Орсенна французька мова — «друг, спільник і рятівник», «найпрекрасніше зі скарбів, створене спільно за дванадцять століть»[9]. Орсенна пише щодня з шести до дев'яти ранку. Ранній ранок він сприймає як продовження ночі, тому письменство для нього — продовження сновидінь[5].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • 1974: Loyola's blues, вид. «Сей»
  • 1977: La Vie comme à Lausanne, вид. «Сей» (премія Роже-Німьє)
  • 1980: Une comédie française, вид. «Сей»
  • 1981: Villes d'eaux, у співавторстві з Жан-Марком Террасс, вид. «Ramsay»
  • 1988: L'Exposition coloniale, вид. «Сей» (Гонкурівська премія)
  • 1990: Rêves de sucre, вид. Hachette
  • 1992: Besoin d'Afrique, спільно з Еріком Фотторіно і Крістофом Гійменом, вид. Fayard
  • 1993: Grand Amour, вид. «Сей»
  • 1995: Mésaventures du paradis: Mélodie cubaine
  • 1995: Rochefort et la Corderie royale
  • 1996: Histoire du monde en neuf guitares, спільно з Т'єррі Арну, вид. Fayard
  • 1 997: Deux étés, вид. Fayard
  • 1998: Longtemps, вид. Fayard
  • 2000: Portrait d'un homme heureux: André Le Nôtre, вид. Fayard
  • 2001: La grammaire est une chanson douce, вид. Stock
  • 2002: Madame Bâ, вид. Stock
  • 2003: Les Chevaliers du Subjonctif, вид. Stock
  • 2004: Dernières nouvelles des oiseaux, вид. Stock
  • 2005: Portrait du Gulf Stream. Éloge des courants: promenade, вид. «Сей»
  • 2006: Voyage aux pays du coton. Petit précis de mondialisation I, вид. Fayard (премія за книгу з економіки).
  • 2006: Salut au Grand Sud, спільно з Ізабель Отіссьє, вид. Stock
  • 2007: La Révolte des accents, вид. Stock
  • 2007: Le Facteur et le Cachalot, Les Rois Mages
  • 2008: La Chanson de Charles Quint, вид. Stock
  • 2008: L'Avenir de l'eau. Petit précis de mondialisation II 2009, вид. Fayard (премія Жозефа Кесселя)
  • 2008: Courrèges.
  • 2009: Et si on dansait?, вид. Stock
  • 2010: L'Entreprise des Indes, вид. Stock
  • 2010: Princesse Histamine, вид. Stock
  • 2012: Sur la route du papier, вид. Stock
  • 2013: La Fabrique des mots, вид. Stock
  • 2014: Mali, ô Mali, вид. Stock (продовження Madame Bâ)

Переклади українською

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Французька академія — 1635.
  3. ↑ https://www.acadpharm.org/qui_sommes_nous/aff_membre.php?memb_id=1762&fil_post=&fil_nom=orsenna&fil_sect=&que_act=O&fil_pays=&fil_bureau=&fil_conseil=&page=0&ipp=0
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ а б в г д L’Express.
  6. ↑ а б в г д Бунтман, Кузнєцова, 2006.
  7. ↑ France Inter. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 25 вересня 2019.
  8. ↑ а б L’archipel Erik Orsenna.
  9. ↑ L'île de la grammaire. Архів оригіналу за 22 вересня 2019. Процитовано 25 вересня 2019.
  10. ↑ Інформація про видання на саті видавництва «Темпора». Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 8 липня 2020.

Література

[ред. | ред. код]
  • Бунтман Н.В., Кузнєцова Г.П. Французька література 1990-2005. — Москва: Видавничий дім Стратегія, 2006. — С. 96-105. — ISBN 5-9234-0071-5.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ерік_Орсенна&oldid=43144069