Міжнародний фонетичний алфавіт — Вікіпедія

Міжнародний фонетичний алфавіт (MFA)
International Phonetic Alphabet
Alphabet phonétique international
Вид
Алфавіт
Період
з 1888
НапрямЗліва направо
Ця стаття містить символи МФА та знаки описуваної системи письма. Якщо у Вас не встановлений відповідний шрифт, то замість юнікодівських символів Ви можете побачити знаки питання, квадратики або інші знаки.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Фонетичний алфавіт.
Запит «IPA» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Запит «МФА» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Міжнаро́дний фонети́чний алфа́ві́т (англ. international phonetic alphabet, IPA; фр. alphabet phonétique international, API) або МФА — система знаків для запису транскрипції — фонетичне відображення особливостей творення звуків з усіх мов світу на основі латинського алфавіту. МФА розробила й координує Міжнародна фонетична асоціація.[1] МФА вживають викладачі іноземних мов і студенти, лінгвісти, логопеди, співаки, актори, словникарі та перекладачі.[2][3]

МФА розробили, щоб передавати лише ті мовленнєві особливості, які можна розпізнати в усному мовленні: фонеми, інтонацію, поділ слів і складів.[1] Щоб передати додаткові особливості мови, зокрема скрегіт зубів, шепелявість, звуки, зумовлені розщепленим піднебінням, використовують додатковий набір символів — розширену МФА.[2]

Іноді Міжнародна фонетична асоціація додає, видаляє або модифікує абеткові символи. Станом на 2008 рік у МФА визначено 107 окремих букв, 52 діакритичних знаки і 4 просодійні знаки (Список символів Міжнародного фонетичного алфавіту).

Історія

[ред. | ред. код]

У середині 19 ст. великою популярністю послуговувалася фонотипічна абетка Пітмана, створена спочатку для полегшення англійського правопису, але згодом адаптована до багатьох інших мов. Її можна вважати предтечею МФА.

1886 року група французьких і британських викладачів мов на чолі з французьким лінгвістом Полем Пассі створила товариство, відоме з 1897 року як Міжнародна фонетична асоціація (фр. Association phonétique internationale).[4] Початковий алфавіт ґрунтовано на запропонованій для англійської мови правописній реформі Romic alphabet[en], але, щоб зробити його придатним для інших мов, значення символів могли змінювати від мови до мови.[5] Наприклад, звук [ʃ] (ш) в англійській мові позначали буквою «c», а у французькій — буквою «x».[4] Проте 1888 року алфавіт зробили однаковим для різних мов, водночас заклавши основу для всіх подальших правлень.[4][6]

Від створення МФА кілька разів переробляли. Після значних змін 1900 і 1932 років МФА залишався незмінним до Кільського з'їзду 1989 року. 1993 року внесли незначну зміну, додавши чотири голосні середнього ряду середнього підняття[2] і скасувавши символи глухих імплозивних приголосних.[7] Останню зміну зробили 2005 року, додавши символ лабіо-дентального (губно-зубного) одноударного приголосного.[8] Крім додавання й видалення символів, зміни в МФА переважно полягали у перейменуванні символів і категорій, а також у модифікуванні гарнітур.[2]

Розширення МФА, створені 1990 року, офіційно визнала Міжнародна асоціація клінічної фонетики та лінгвістики 1994 року.[9]

Приголосні

[ред. | ред. код]

Легеневі (пульмонічні)

[ред. | ред. код]
Докладніше: Приголосний звук

Легеневі приголосні утворені внаслідок перепони в гортані або роті й одночасного або дальшого виштовхування повітря з легенів. Легеневі приголосні переважають у МФА та мові людей.[10] Усі приголосні української мови — легеневі.

У таблиці легеневих приголосних, у якій переважають приголосні, рядки позначають спосіб творення, тобто як приголосний утворено, а стовпці позначають місце творення, тобто де в голосовому тракті утворено цей приголосний. Основна таблиця містить лише приголосні з одним місцем творення.

Місце → Губні Передньоязикові Дорсальні Ларингальні
Спосіб ↓ Губно-губні Губно-зубні Язиково-губні Зубні Ясенні Заясенні Ретро­флексні Серед­ньопід­небінні Задньо­язикові Увулярні Фарин­гальні/епігло­тальні Гор­танні
Носові m̥ m ɱ̊ ɱ n̼ n̥ n ɳ̊ ɳ ɲ̊ ɲ ŋ̊ ŋ ɴ̥ ɴ
Проривні p b p̪ b̪ t̼ d̼ t d ʈ ɖ c ɟ k ɡ q ɢ ʡ ʔ
Сибілянтні африкати ts dz t̠ʃ d̠ʒ tʂ dʐ tɕ dʑ
Несибілянтні африкати pɸ bβ p̪f b̪v t̪θ d̪ð tɹ̝̊ dɹ̝ t̠ɹ̠̊˔ d̠ɹ̠˔ cç ɟʝ kx ɡɣ qχ ɢʁ ʡʜ ʡʢ ʔh
Сибілянтні фрикативи s z ʃ ʒ ʂ ʐ ɕ ʑ
Несибілянтні фрикативи ɸ β f v θ̼ ð̼ θ ð θ̠ ð̠ ɹ̠̊˔ ɹ̠˔ ɻ̊˔ ɻ˔ ç ʝ x ɣ χ ʁ ħ ʕ h ɦ
Апроксиманти β̞ ʋ ɹ ɻ j ɰ ʔ̞
Одноударні ⱱ̟ ⱱ ɾ̼ ɾ̥ ɾ ɽ̊ ɽ ɢ̆ ʡ̆
Дрижачі ʙ̥ ʙ r̥ r ɽ̊r̥ ɽr ʀ̥ ʀ ʜ ʢ
Бокові африкати tɬ dɮ tꞎ d𝼅 c𝼆 ɟʎ̝ k𝼄 ɡʟ̝
Бокові фрикативи ɬ ɮ ꞎ 𝼅 𝼆 ʎ̝ 𝼄 ʟ̝
Бокові апроксиманти l ɭ ʎ ʟ ʟ̠
Бокові одноударні ɺ̥ ɺ 𝼈̥ 𝼈 ʎ̆ ʟ̆
  • [ɧ] визнають як «одночасний [ʃ] і [x]». Однак про це ще сперечаються.
  • [ɧ̬] визнають як «одночасний [ʒ] і [ɣ]». Однак про це ще сперечаються.

Нелегеневі (непульмонічні)

[ред. | ред. код]
Г ГЗ З Я ЗЯ РФ СП ЗЯ У Г
Абруптивні Проривні pʼ tʼ ʈʼ cʼ kʼ qʼ ʡʼ
Африкати p̪fʼ t̪θʼ tsʼ t̠ʃʼ tʂʼ kxʼ qχʼ
Фрикативні ɸʼ fʼ θʼ sʼ ʃʼ ʂʼ ɕʼ xʼ χʼ
Бокові африкати tɬʼ c𝼆ʼ k𝼄ʼ
Бокові фрикативні ɬʼ
Кліки
(Верхні — заязичні;
нижні — увулярні) 		Без придиху[en] kʘ
qʘ 		kǀ
qǀ 		kǃ
qǃ 		k𝼊
q𝼊 		kǂ
qǂ
Дзвінкі ɡʘ
ɢʘ 		ɡǀ
ɢǀ 		ɡǃ
ɢǃ 		ɡ𝼊
ɢ𝼊 		ɡǂ
ɢǂ
Назальні ŋʘ
ɴʘ 		ŋǀ
ɴǀ 		ŋǃ
ɴǃ 		ŋ𝼊
ɴ𝼊 		ŋǂ
ɴǂ 		ʞ
 
Бокові без придиху kǁ
qǁ
Дзвінкі бокові ɡǁ
ɢǁ
Носові бокові ŋǁ
ɴǁ
Імплозивні Дзвінкі ɓ ɗ ᶑ ʄ ɠ ʛ
Глухі ɓ̥ ɗ̥ ᶑ̊ ʄ̊ ɠ̊ ʛ̥

Голосні

[ред. | ред. код]

Примітки:

  • Якщо символи стоять у парі, то правий з них — огублений голосний, те саме стосується й [ʊ]. Усі інші голосні — неогублені.
  • [ɶ] не підтверджений як окрема фонема в жодній з наявних мов.
  • [a] визнають голосним переднього ряду, але відмінність між голосними переднього й середнього ряду низького піднесення незначна, тому [a] часто використовують, щоб позначити голосний середнього ряду низького піднесення.
  • [ʊ] і [ɪ] у давніших варіантах МФА записували як [ɷ] і [ɩ] відповідно.

Таблиці англійською мовою

[ред. | ред. код]

Офіційна таблиця приголосних та голосних станом на 2020 рік.

Докладніше: Таблиця МФА для англійської мови

Звучання та приклади використання наведені у статті Список символів Міжнародного фонетичного алфавіту.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б International Phonetic Association (IPA), Handbook.
  2. ↑ а б в г MacMahon, Michael K. C. (1996). Phonetic Notation. У P. T. Daniels and W. Bright (eds.) (ред.). The World's Writing Systems. New York: Oxford University Press. с. 821–846. ISBN 0-19-507993-0.
  3. ↑ Wall, Joan (1989). International Phonetic Alphabet for Singers: A Manual for English and Foreign Language Diction. Pst. ISBN 1877761508. Архів оригіналу за 9 серпня 2007. Процитовано 31 жовтня 2010.
  4. ↑ а б в International Phonetic Association. Handbook. P. 194—196
  5. ↑ «Originally, the aim was to make available a set of phonetic symbols which would be given different articulatory values, if necessary, in different languages» // International Phonetic Association. Handbook. P. 195—196
  6. ↑ Passy, Paul (1888). Our revised alphabet. The Phonetic Teacher: 57—60.
  7. ↑ Pullum and Ladusaw. Phonetic Symbol Guide. P. 152, 209
  8. ↑ Nicolaidis, Katerina (September 2005). Approval of New IPA Sound: The Labiodental Flap. International Phonetic Association. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 17 вересня 2006.
  9. ↑ International Phonetic Association. Handbook. P. 186
  10. ↑ Fromkin, Victoria; Rodman, Robert (1998) [1974]. An Introduction to Language (вид. 6th). Fort Worth, TX: Harcourt Brace College Publishers. ISBN 0-03-018682-X.

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: International Phonetic Alphabet
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міжнародний_фонетичний_алфавіт&oldid=41226754